Там Соловейко щебетав…

Ой у вишневому садочку

Там соловейко щебетав

Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох,

Ай-ай-ай, ох-ох-ох,

Там соловейко щебетав.

Народна пісня

****

Він

Цей День народження виявився чи не найгіршим за мої двадцять чотири роки. Дивлячись на відкорковану пляшку вина та на два порожні бокали, я усвідомлював, що марно витрачаю власне життя. До сьогодні воно складалося з винайманої квартири, барної стійки, шейкера, вечірок, тусовок та Ліки.

Та саме вона, Ліка, дала мені зрозуміти, що я справжній нікчема.

Звуть мене Соловейко Павло. Мені «поталанило» народитися 1 квітня. Такий от жарт долі! Тато навіть не повірив, коли зателефонували з пологового, вирішив, що розіграш. Він був на роботі, а маму, що пішла до магазина, забрала швидка.

Та  в іншому доля була поблажливою: я був її мазунчиком. Навчався на «відмінно», навіть не напружуючись, був веселий і компанійський, тому легко знаходив друзів, мав привабливу зовнішність, запоруку успіху в дівчат. З легкістю, мало не жартома, вступив до університету, де за свою світлу голову став улюбленцем викладачів. Щоб отримати бодай якусь незалежність від батьків, на другому курсі влаштувався барменом у модний нічний клуб, а згодом ще й винайняв круту хату в центрі, щоб жити самостійно, влаштовуючи вечірки з дівчатами та морем алкоголю. По закінченню вишу роботу не змінив, бо вона давала пристойний дохід, а червоний диплом інженера-кораблебудівника подарував мамі для гордості за сина.

Я радів холостяцькому життю, не бажав тривалих стосунків, тому й не пускав жодну дівчину до свого серця, лише у ліжко.

Поки не з’явилася Ліка. Вона, наче ураган, зі сміхом, з пляшкою шампанського в руках, в сріблястій міні-сукні та босоніжках на величезній шильці, влаштувала дикі танці, перетворивши на танцпол  барну стійку, за якою стояв я. З того вечора й запала мені в серце мініатюрна красуня з ляльковим личком, яскраво-рожевим волоссям, з шаленими ідеями та вибуховим характером. Ліка стала викликом моєму безтурботному самостійному життю.

Я закохався, наче хлопчисько. У нас було багато спільного: ми любили жити весело, обожнювали галасливі компанії, дискотеки, нічні клуби, та найбільше нас єднав секс. О, то був дикий вогонь, приборкати який ми навіть не мали бажання! Ми воліли б взагалі не вилізати з ліжка, таким пристрасним було наше єднання.

Моє кохання породжувало підступні та болючі ревнощі. Розважальні заклади ми завжди відвідували удвох. Коли ж я працював, Ліка з компанією друзів тусувалася в моєму клубі.   Я в цей час скрипів зубами та до болю стискав кулаки від люті, спостерігаючи, як моя кохана дівчина навсібіч фліртує, охоче приймає залицяння сторонніх чоловіків, і мені тьмарився розум від ревнощів.

Вдома, я влаштовував сцени, звинувачуючи Ліку у всіх смертних гріхах. Ми сварилися, били посуд, кричали, як навіжені, а потім мирилися в ліжку. Зранку кохана, невинно кліпаючи оченятами, пояснювала, що кокетування – то у неї в крові, а легкий флірт не зашкодить стосункам, а навпаки, робить їх яскравішими.

Ще одним каменем спотикання було готування. Куховарити Ліка не вміла взагалі, і найгірше те, що навідріз відмовлялась вчитися. Я також в цій справі був безталанним, навчився лише каву варити, але професійно. Ми завжди спорилися з цього приводу, та врешті решт все одно замовляли суші або йшли в піцерію.

Прибирання як і прання лягало на мої плечі, тому що Ліка одразу заявила: «Твоя квартира – ти і прибирай!», та «У мене для цих брудних справ немає ані бажання, ані настрою!»

Свій настрій моя дівчинка полюбляла покращувати під час шопінгу або в салоні, могла пів дня провести на манікюрі-педікюрі, на бровах чи віях та ще на якійсь салонній екзотиці; могла витратити мою місячну зарплатню (слава богу, що існують чайові!) на сукню, яка ідеально пасує до її нігтів. Головне, що приходить додому щаслива та усміхнена і готова дарувати мені насолоду своїм звабливим тілом до знемоги.

До цього вечора ми з Лікою вже півтора роки були разом, але я так само, як і вперше відчував терпку ніжність та солодку пристрасть, був готовий носити її на руках і дарувати щастя.

Мій День народження вирішили відсвяткувати лише вдвох в клубі, де я працював. Мали приїхати туди окремо, тому що в Ліки були якісь справи (певно готувала мені сюрприз).  Я зайняв столик у чилауті*, замовив її улюблений кримський Мускат – бажав надати вечору романтики. Та вона спізнювалась. Я, наче на першому побаченні, щохвилини поглядав на годинник. В моєму хвилюванні час повз зі швидкістю слимака.

За пів години мої нерви були вже на межі. Ліка не відповідала на дзвінки, а я втрачав надію на романтичний вечір. Та ось, коли я вже готовий був плюнути на все, до залу увійшла вона – чарівна й шикарна у довгій рожевій сукні, що ідеально підкреслювала спокусливі принади, з витончено укладеними яскравими кучерями – я вмить пробачив їй півгодинну затримку. А коли вона всміхнулася, задоволена ефектом, що викликала її поява, моє серце забилося частіше.

Граційно опустившись у м’яке крісло, Ліка підпалила сигарету, поволі затяглася та випустила тоненьку цівку диму. Лише після цього заговорила:

– З днем народження, коханий!

Я потягнувся до пляшки, щоб налити нам вина, відчуваючи що попереду має бути тост, та мене зупинили:

– Стривай! Я ще не закінчила. Для нас обох сьогодні визначний день: я вирішила змінити чоловіка!

– В якому сенсі? – не зрозумів я. – Наче зачіску чи рукавички?..

– Майже, – погодилась Ліка. – Я просто знайшла гідну заміну тобі. Так, він не красень, не  молодий, та має ВЛАСНИЙ бізнес, ВЛАСНУ квартиру і ВЛАСНЕ авто, чого у тебе найближчим часом не передбачається. Він не змушує мене, як ти, прати й готувати. Він запросив мене з собою у Париж, а влітку ми відпочиватимемо на Кіпрі. Від тебе ж я могла очікувати хіба що Залізний Порт, в кращому випадку Ялту. Мені не доводиться у нього вимолювати гроші на нову сукню чи на салон, він просто дав мені свою кредитку.