7. Галюцинації та яблуко

Поспати довго не вдалося. Рух «туди-сюди» почався з самого рання. Мабуть потрібно брати правку на міське «рання», бо для будь-якого сільського жителя по восьмій — це вже, мабуть, ближче до обіду. Нормальні герої якогось фільму мали б, невтомно та з ентузіазмом, уже проводити розшукові пошуки, обговорювати план дій чи вибудувати якісь розумні пояснення того, що сталося…

Так собі, зі стаканчиком кави, міркував Крама гріючись під ранковим сонечком.

 Але в реальному житті все виявилося інакше — всі хотіли звалити звідси. І, до того ж, якомога швидше. Не заморочуючись пошуками чи поясненнями.
   Ні, ну звичайно, злий, невиспаний Женя, огризаючись до такої ж роздратованої Інни, обійшов хатинку й навколишню територію, щоб все оглянути.  Слідів виявилося  небагато: трохи засохлої крові, жмутки шерсті та трохи відбитків лаписьк – замало ,щоб зробити якісь серйозні висновки .
   Розмова не клеїлася. Поснідали й перенесли  нашвидкуруч зібрані речі до Жені в машину, який був налаштований цього разу серйозно — виїхати за всяку ціну.

  Усі, окрім Романа Петровича й Антона. Петрович пояснив, що все одно він тут заради досліджень і тому не бачить сенсу втрачати можливість. А от Крама до ладу сам не зміг пояснити, чому він залишається. Женя не став його переконувати. ( Крамі навіть здалося, що був радий.) Він ще кілька хвилин поговорив із Петровичем наодинці - той щось йому пояснював - і сів на місце водія .
   Інна формально махнула рукою Крамі  й сіла біля Жені спереду. Тарас уже був у машині. Каріна ж, навпаки, ледь не втретє перекладала свої речі, ніби не дуже й хотіла їхати. Та все ж , нарешті, закинула їх в багажник і, не дивлячись на Антона, сіла в авто.

Женя газонув і рушив уперед…

Коли вони зникли з поля зору, Крама повернувся до Романа:

— Ну, Петрович, поки вони не повернулися, можемо поговорити начистоту. Ви ж теж думєте, що вони повернуться?

Роман уважно глянув на нього:

— Даю відсотків сімдесят...

— Я даю дев’яносто, — Крама присів на колоду біля багаття  — Романе  в мене є один недолік  -  часто кажу людям те,що думаю … І от зараз я, думаю,  що вам не варто щось приховувати…  Я це відчую...Як і ви відчуваєте   ... Що Зона міняє …

 — Тобто в тебе це проявляється як «детектор брехні»? – Петрович не сильно й здивувся .

— Не знаю,як там детектор працює . Але я нутром відчуваю, коли людина починає обманювати — як би тембр голосу міняється . Не можу пояснити. Для мене це просто очевидно….  Як і бачення якихось подій  в майбутньому …

— Картинки бачиш чи як ? –  Спокійно перепитав Петрович ніби мова ,йшла про цілком буденні речі,а не про марення  психічнохворого.

— Ні, нічого подібного…. Просто інтуїтивне відчуття — або небезпеки, або логіки правильних дій… Наприклад, я знаю, що до вечора нам тут нічого не загрожує. … Але це ж , це для вас не новина?

Петрович клацнув запальничкою й затягнувся :
— Цікаво….Саме такого прояву серед тих ,з ким я розмовляв ,не зустрічав. Але з тих звітів ,що я вивчав , — цілком допускаю таку можливість… Тим паче, що після кількох днів у Зоні в мене теж відбулися певні зміни. Як учений, я, звичайно, повинен ставити під сумнів свої відчуття, але, говорити ,що я не змінився теж не можу …

— Так як виникла ця Зона? Що вона таке? І що відбувається з людьми, які в неї потрапляють?

— Ну, на перше питання відповідь проста — не знаю. І ніхто не знає…

Він сів зручніше.

— Крама, будь ласка, постав воду, поп’ємо чайку — ця кава вже остогидла… Стосовно другого твого питання — тут теж неясно. У нас є кілька робочих версій. Але всі вони такі собі.

— Наприклад? — Крама підкинув поліна у вогонь.

— Ну, наприклад, версія, що тут відбувається викривлення на кшталт «магнітної аномалії».  Або так діє невідоме потужне джерело радіації чи випромінювання. Або навіть екзотичне — що в цій Зоні наш світ зустрічається з паралельним. Але це все так… щоб показати керівництву , що ми хоч щось розуміємо.  Джерело походження аномалії, яка вона,  і що тут насправді відбувається — пояснити не може ніхто...

 Він підставив свою чашку  із заваркою , щоб Антон линув йому кип’ятку.

—  І навряд чи  в найближчий час зможе  … Те , що тут відбувається з живими істотами і людьми, — вельми цікаве явище. Саме тому я і залишився… Простий приклад…

Він підійшов до Крами і зняв пов’язку з голови :

— Дивися, - показуючи рану на лобі.

Крама привстав здивовано:

— Так у вас ж учора було глибоке розсічення… Там ,реально, кілька швів потрібно було накласти…

— Все правильно, — посміхнувся Петрович, — а тепер майже зажилий рубець. Про що це говорить?

— Ну?

— Неймовірно швидка регенерація тканин. А тепер глянь на долоню ,- він розвернув зап’ястя  , - тут вчора був теж доволі глибокий поріз. А тепер навіть сліду практично не видно

Він задумався.

— Я, чесно кажучи, багато у що не вірив , коли розмовляв з людьми, вивчав документи … Але тепер — після того, що я сам пережив, — починаю сумніватися, чи не легковажно я поставився до вхідних даних ...

— Яких саме?

— Різних, — спробував ухилитися від відповіді Роман.

— Петрович, ви що, вирішили мені знов брехати? — посміхнувся Крама.

Роман зніяковів.

— Просто звучить це , все ,дуже ненауково.

— Валяйте, Петрович, я завжди був прихильником «псевдонауки» та «конспірології».
Що там ще може бути, крім регенерації?

—Багато чого … Швидкі та складні мутації, керування матерією на відстані, телепатія і подібні речі  — коротше кажучи, багато чого , що описане фантастами, але суперечить сучасній науці.

Крама поперхнувся  і вилив на себе чай.

- Петрович,не знаю , що вам сказати .

-  Ну можеш сказати , що ми будемо сидіти в  одній палаті ,- Петрович посміхнувся ,- все це, що я перерахував, - опис подій та явищ , зі свідчень очевидців , які побували в Зоні і вийшли. Хоча я впевнений зараз, що те, що нам розповіли, -  лише незначна  частина, з чим вони зіткнулися… Ніхто не хоче, щоб його вважали божевільним…