Розділ 24

Коли Моріка повернулась, Нурія сиділа за столом разом із Кеншьо. Вона перебирала пошту, конверт за конвертом, а Кеншьо читав.

- Дзвонила твоя мати, - сказала вона Моріці. - Передавала тобі привіт.

- Привіт від ікірьо, як мило, - Моріка сіла навпроти Нурії. Її розпирали емоції. - Я зустріла Аранцу. Справжню Аранцу!

Нурія відклала листи. Вона затиснула вуста, нічого не відповідаючи. Кеншьо відчував, як тиша починає гудіти у вухах.

- Невже ти знала…? Що Аранца все ще тут?

- Так, - коротко відповіла Нурія.

- Чому ти мені не сказала?

- Абехіто, я вважала, що ти маєш дізнатися сама.

- Сама? Якби я тільки знала, що вона тут, я би одразу пішла до неї!

- В тому й справа. Це б затримало тебе тут.

- Затримало тут? Абуело, про що ти?

- Безлика Аранци померла в нашому світі. Немає кому перенестися назад в цей світ, якщо вдасться повернутися.

- Але може ікірьо взагалі немає в нашому світі!

- Як ти тоді поясниш смерть Аранци? - Нурія не відводила погляду від очей Моріки. Моріка важко проковтнула слину.

- Я… Але я не бачила ікірьо Кеншьо після того, як він опинився тут!

- Ти й до цього не часто мене бачила, - тихо додав Кеншьо.

- То ти теж вважаєш, що ми не поглинаємо наші ікірьо?

- Чесно? Ні.

- Ти так думаєш лише через те, що прагнеш аби вона все ще існувала.

Кеншьо завмер. Його пересохший язик важко торкався піднебіння. Він хотів заперечити, почати сперечатися, але слова перетворилися в легкий хрип з його вуст.

- Моріко, правда в тому, що якщо Аранца тут, жива і здорова, вона не зможе такою ж повернутися у будь-якому разі, - Нурія знайшла слова, які так шукав Кеншьо. - Все, що її чекало б в справжньому світі - рак. Безлика вберегла її від страждань.

- Ні, - руки Моріки стиснулися в кулаки так міцно, що на шкірі зʼявилися відбитки нігтей. - Вона б поборола рак. Це ж Аранца. Вона ніколи не здавалася.

- Ти не знаєш всього, абехіто. У неї виявили агресивні лімфоми. Навіть при відповідному лікуванні, у неї було мало шансів. А з її хворобою, організм почав атакувати сам себе. Її мати казала, що вона витримала лише декілька тижнів.

Сльози виступили на очах Моріки. Погляд Кеншьо втупився в книгу на столі. Він відчув як горло його стиснулося.

- Чи Аранца про це знає?

- Я їй не казала. І не думаю, що тобі варто.

- Я не можу їй брехати.

- Не говорити правду і брехати це різні речі. Тим паче, якщо ти хочеш захистити її від болю.

Моріка хитала головою. Їй було боляче. Фізично боляче. Вона не знала, що тоді сталося з Аранцею. Тоді це було неважливо. Коли горе поглинуло її, все, що вона могла, це триматися зі всіх сил. Але тепер… Тепер вона знала як останні дні свого життя її подруга страждала. Точніше, її ікірьо. Вона не могла збагнути це все. Стільки сліз було пролито в той час, коли справжня Аранца була жива в світі двох місяців. Чому вона не могла перенестися раніше?

- Я візьму це на себе, - Кеншьо звернувся до Нурії. - Я брехатиму. Що, якщо Аранца питатиме про своє ікірьо?

- Можеш сказати їй, що Моріка не їздила ці два роки до Іспанії.

- Але моє ікірьо їздило! Це не триматиметься купи. Вона точно зрозуміє, що щось не так, якщо я не помітила різниці між ікірьо, а нею.

- Абехіто, - Нурія споважнішала. - Ти не знаєш, як Аранца відреагує на правду. Дізнатися про свою смерть, навіть якщо удар прийняла на себе безлика, не так легко. Тим паче це забере в неї надію на повернення.

- Можна сказати, що батьки змусили Моріку зосередитися на старанній підготовці до вступу. Курси, репетитори, жодного відпочинку, - недовірливі погляди спрямувалися на Кеншьо. - Що? Так зробили мої батьки.

- Це вже звучить як план.

- Я не братиму в цьому участі, - Моріка зірвалася на ноги. - Я не можу брехати їй. Не можу.

Моріка схопила плед і пляжний стілець, з якого посипався пісок. Вона гучно грюкнула дверима за собою, лишаючи Нурію і Кеншьо наодинці. Це вперше Кеншьо бачив Моріку в такому стані. Він не міг повірити, що ікірьо, яке він знав, належало цій дівчині. Якась частина її особистості повинна була відповідати ікірьо. Але він не бачив цього у ній.

- Їй потрібен час, - в голосі Нурії був спокій. - Вона зрозуміє, що так буде краще.

- Якщо ми знайдемо спосіб, як повернутися, їй доведеться покинути Аранцу тут? - Нурія кивнула. - Думаєте вона погодиться на це?

- Справжній світ це справжній світ. Неможливо жити весь час в ілюзії. Якою б гарною вона не була, - Кеншьо розумів, на що, точніше, на кого, натякала Нурія. Він не відповів. - Мені варто також прогулятися, ти не проти залишитися на самоті?

Кеншьо похитав головою. Коли Нурія пішла, він взяв книгу в руки, але читати не міг. Думки його крутилися навколо Моріки. Він не знав, що вона проходила через такі страждання. Ікірьо ніколи про це не згадувала. Звичайно, адже для неї Аранца весь час залишалася живою. Він знав, що вона існує, але не розумів наскільки вони були близькі. Якби він знав, що Аранца справжня, чи це щось би змінило? Чи дізнався би він від неї про те, яка справжня Моріка? Вибухова, вперта, гостра на язика. Та, перед усім, жива. Він опустив погляд на книгу. Бажання читати зникло зовсім.