Розділ 22

День пройшов у меланхолійному спокої. Після сніданку, вони прогулялися до моря, яке було спокійним. Невеликі хвилі накривали пісок. Моріка зняла взуття і дозволяла холодній воді торкатися її ніг. Кеншьо не долучився до неї. Він йшов поруч, пільнуючи, щоб хвилі не дісталися його взуття. В голові його крутилися пісні Fleetwood Mac. І сцени із “Віднесених вітром”. Як бідна, розбещена, Скарлетт мала почати фізично працювати щоб утримати маєток. Як її невдалі подружжя лише віддаляли її від омріяного Ешлі. Всі ці сцени тепер овиті були текстами пісень. “And if you don’t love me now, you will never love me again”. Скарлетт і Ешлі. Скарлетт і Ретт. Вона так мріяла отримати своє перше кохання, що не помічала чоловіка, який справді її кохав. Так, Ретт мав свою сумнівну репутації. Але він покохав Скарлетт за те, ким вона була, а не ким хотіла щоб її бачили. Вона марила одним чоловіком, тим, хто в її уяві був ідеальним. Того, хто, як вона думала, зробив би її справді щасливою. Чомусь така сліпа Скарлетт більше не здавалась Кеншьо наївною. Його перестала дратувати її впертість. Тепер він не засуджував її. І йому стало сумно. Від того, що, не зважаючи на все, Ретт був поруч. Він не йшов, знаючи, що Скарлетт продовжує мріяти про Ешлі. Що вона не бачить справжню людину поруч, а не мрію. Ретта, який терпів все. До моменту, коли піти було єдиним можливим рішенням.

Він спостерігав за тим, як ступні Моріки залишали сліди на піску. Як хвилі змивали їх, а його власні сліди лишалися без змін.

Коли сонце сідало за обрій, вони почали збиратися до міста. Святкування коррефок мало розпочатися з останнім променем сонця. Раніше Моріка не мала нагоди побачити це власними очима. Все, що вона знала про коррефок, розповіла їй Аранца. “Ти навіть собі не уявляєш, що люди можуть творити зі штучних вогней!”, захопленню Аранци не було меж. Коррефок дослівно означав “вогняний забіг” і цим він насправді і був. Для Аранци, як вродженої каталонки, він мав особливе значення. Вона розповідала, як після падіння режиму Франко коррефок знову повернувся на вулиці міст. Як диктатура пригнічувала каталонську культуру. Як її дідуся посадили до в'язниці лише за те, що він був каталонським політиком. У них відібрали автономію, але не змогли відібрати відчуття того, ким вони були. І коррефок, коріння якого сягає багатьох віків, відродився разом із духом каталонців.

Місто було переповнене людьми. Натовпи заполонили площу, в центрі якої вже були демони із барабанами, повішеними на шиї. Як тільки вони почали відбивати ритм, перші феєрверки полетіли в небо. Величезний дракон був обвішаний штучними вогнями. Коли їх підпалили, він почав танцювати і кружляти, розбризкуючи навколо яскраві вогні. Повітря пахло порохом. Площу заполонили оплески. Люди підпалювали феєрверки і стріляли в небо. Моріка дивувалась, як ніхто навколо не боявся вогнів. Жар від них розігрівав тіло. Ритм барабанів відбивався у грудях. Глядачі стрибали і танцювали під дощем із штучних вогнів. Натхнена цією сміливістю, Моріка схопила Кеншьо за лікоть.

- Ходімо! - вигукнула вона.

- Куди? 

- Вперед! - лише додала вона і натягнувши на себе і на нього капюшон, затягнула хлопця під дощ з вогнів.

Іскри лилися на них, а Моріка лише сміялась. Спершу Кеншьо хотів втекти якнайдалі. Але Моріка тримала його лікоть. “Нічого страшного”, промовила вона беззвучно і почала стрибати. Кеншьо спочатку затуляв голову, ховючись від вогнів. Але він простояв ще мить і нічого не сталося - він не обпалився, одяг не загорівся. Відважившись, він почав стрибати разом із нею. Спочатку невпевнено. Та з кожним стрибком, його ступні відривалися від землі все вище і вище. Сміх Моріки лунав гучніше ніж крики навколо. Ніж весь цей гомір феєрверків і літаючих іскор. Він почав сміятися разом із нею, більше не думаючи про всі “а що”.

Повз них проїхав чоловік, велосипед якого був повністю обвішаний штучними вогнями. Вони були повсюду, на рамі та доокола неї. Їхнє яскраве світло змушувало мружитися. Один чоловік мав кружляючі вогні на спині. Хтось інший стріляв з феєрверку в цілу інсталяцію інших феєрверків. Салюти в небі, вогні на землі. Дим навколо, гіркий присмак якого осідав у горлі, сміх і гучні барабани.

Моріка дивилася навколо. Люди проносилися повз неї, хто скакав у вогні, хто стріляв в небо. Усміхнені обличчя хлопців і дівчат. Вона вдивлялася в них. Демонів у костюмах і масках. Одне обличчя здався їй знайомим. Моріка намагалась роздивитися його, та крізь дим це було важко зробити. Аж раптом, коли дим осів, вона побачила профіль, який не сплутала би ні з ким. Аранца.   

Серце її забилося швидше. Неможливо. Усі вогні навколо почали розмиватися, дим різко вдарив у ніздрі. Їй стало важко вбирати повітря, горло стисло і почало нудити. Обличчя, яке тільки що було так близько, раптом зникло у натовпі. Рука сама знайшла руку Кеншьо, який опустив очі, але руку не забрав. Він глянув на Моріку.

- Ти в нормі? - запитав він крізь галас.

Моріка лише нервово похитала головою. Її рука стискала руку Кеншьо, а друга - горло. Так, щоб не знудило. Він повів її крізь натовп до виходу на вулицю. Їм зайняло трохи часу пошуки більш-менш порожнього провулку. Шум надходив і тут, але дихати подалі від диму було легше. Вона взяла два глибоких вдиха і повільно видихнула повітря. Кеншьо посадив Моріку на підлогу і сам сів поруч. Його рука все ще тримала її. Рука від горла опустилася до грудей, масуючи сонячне сплетіння. Поволі, її переставало нудити. 

- Розповісти щось? - запитав Кеншьо, не знаючи, як їй допомогти.

- Ні. Кеншьо, я… - прохрипіла вони. - Я боюсь цього світу.

- Чому? Що сталося?

- Я… я бачила свою мертву подругу…

- Мертву подругу? Де?

- У натовпі, - Моріка спробувала ще раз вдихнути глибоко повітря - марно.

- Ти впевнена? Там було багато диму, всі ці штучні вогні…

- Кеншьо! Я кажу це була вона! - Моріка стиснула його руку міцніше, і тільки зараз зрозуміла, що все ще тримала її. Вони переглянулися і одразу розтиснули долоні.