Розділ 20

Ранок був туманний. За вікнами не було нічого видно. Лише біла стіна вологої білизни. Інес і Аото зустрічалися лише декілька місяців. Вони сиділи у його раменній. Аото мив підлогу, підготовлюючи заклад до відкриття. Було чутно, як швабра раз за разом підноситься з відра і падає на підлогу. Інес попивала каву і працювала над матеріалом до видання. 

- Трясця! - вигукнула раптом вона, від чого Аото здригнув. - Як я могла забути про це…

- Що сталося?

- Мені замовили додатковий матеріал про погляди сучасних студентів на майбутнє. А я зовсім забула взяти інтервʼю!

- Це дуже необхідно?

- Звичайно, я могла б вигадати розмову сама, - Інес підпалила цигарку, ловлячи на собі невдоволений погляд Аото. Він не любив запах цигарок у раменній, але Інес ніколи не відмовляв у цій звичці. - Але я не хочу щоб це здавалося пласким, розумієш про що я?

- Не зовсім.

- Якщо я сама розпишу питання і відповіді, інтервʼю буде насичене моїми поглядами. А мені вкрай хотілося б чогось свіжого.

- То може я доможу тобі? Не так давно я і сам був студентом.

Аото сів навпроти Інес, спираючись на швабру. Вона з недовірою дивилася на нього. З того, що вона встигла дізнатися про Аото, він завжди знав що робитиме у житті. Від дитинства його виховували у переконанні, що коли він виросте - займатиметься раменною. Так робив його батько, і батько його батька. Змалечку він вбирав в себе все, що його батько вмів і знав. Його життя йшло за заздалегідь обраною стежкою. Але чи хотіла Інес писати про це?

- Ти впевнений? - вона сподівалась, що Аото дасть задню, але він тільки стверджуюче покивав.

- Гаразд. Тоді уяви, що ти - двадцятирічний студент з невеликого міста у Східній Європі. Ти переїхав до столиці вивчати журналістику. 

Аото взяв цигарку із пачки Інес і підпаливши, затягнувся.

- Я готовий.

- Ну, гаразд, - Інес відкрила записник і взяла ручку. - Ти вивчаєш журналістику у Варшаві. Це столиця Польщі…

- Я знаю, - роздратовано перервав її Аото.

- Добре, добре. Тож, журналістика. Чому саме цей напрямок?

- Я живу у Варшаві майже два роки і ще не знаю, ким хотів би бути у майбутньому. Я обрав журналістику бо так було легше за все зосередитися на вивченні мов.

- Вивченні мов? - перепитала Інес. - Не краще тоді було йти на філологію?

Аото знизав плечима.

- Філологія це про обмеження. Ось дивись, там ти маєш зосередитися лише на одній мові. В журналістиці, ти вивчаєш про світ все - політика, економіка, історія - і маєш час на додаткове вивчення мов.

- І звідки ж ти це знаєш? - іронічно запитала Інес.

- Від тебе.

Пальці Аото на мить торкнулися її руки, даючи їй час повернутися до своєї ролі.

- Отже, ти не уявляєш себе журналістом?

- Навіть якщо я звʼяжу з цим своє майбутнє, то скоріш за все оберу професію інфоброкера. Після навчання я мав би змогу відкрити свою фірму, заробляти немалі гроші приймаючи замовлення. Це було б стабільне рішення, - Аото поволі випустив у бік дим. - Але це тільки у далекому майбутньому. Зараз я хочу взяти перерву від навчання на рік і поїхати до Німеччини.

- Німеччини? І що ти будеш там робити?

- Працювати, подорожувати. Я ненавиджу сидіти на одному місці, тому подорожую коли тільки є можливість. Закидую рюкзак на плечі, сідаю в автобус або літак, де знайду дешеві квитки, і вперед. Цього року я вже був у Берліні.

- Я чула, Берлін називають окремою країною: інший темп життя, люди, правила. 

- Саме так. Я обожнюю Берлін. Мій батько працює у Франкфурті, тому я часто там бував. Але саме Берлін для мене є центром Європи. Місце, де можна зустріти людей з усього світу. Але навіть там я зумів зустріти одногрупників у хостелі.

- Ти не знав, що вони також їдуть?

- Ні. А якби знав - не затримався би з ними в одному хостелі, - Аото тяжко видихнув. - Я волію подорожувати один.

- І де ж ти ще був окрім Німеччини?

- В Австрії, Норвегії і Франції.

- Місті закоханих?

- Так його називають. Але для мене воно запамʼяталось інакше. Останнього дня я не хотів платити за готель, оскільки мав автобус десь о четвертій ранку. Тому, я вирішив гуляти весь день і ніч. Я зібрав всі свої речі до рюкзаку, віддав ключі від номеру і вирушив у місто. Весь день була чудова погода. Я відвідав усі знакові місця, наївся місцевої кухні, і все було б прекрасно якби вночі не почалася злива. А грошей у мене зовсім не лишися.

- І що ж ти робив?

- Сидів під Собором Паризької Богоматері як бездомний. Коли ти сидиш так, мокрий і з одним рюкзаком під собором, ніхто не звертає на тебе увагу. Існують лише ти, місто навколо і час, який втратив свою силу…

Інес забула про що мало бути інтервʼю. Перед очима вона бачила образи, які малювала уява Аото. Мокрий Париж і він з рюкзаком під стінами величної катедри. Вона забула, що все це було грою. Що стриманий і впорядкований Аото міг мати такі мрії. Тоді серце Інес забилося інакше. Цигарка не встигла дотліти між її пальцями, а вона вже знала - Аото надовго затримається у її житті.