Розділ 16

Інес була невисокою, лише метр шістдесят. Зріст, який в Іспанії робив її непомітною серед довгоногих подруг, в Японії дозволив їй влитися у натовп. Їй було лише небагато більше двадцяти коли її відіслали на півроку у відрядження з палкої Іспанії до такої, як їй тоді здавалося, холодної Японії. Стомлені тяжкою працею, всі проходили повз, не звертаючи на Інес ніякої уваги. 

Раніше життя Інес було сповите галасом. Вдома за погані оцінки, мати сварила. Навіть могла ляснути у запалі ганчіркою, щоб потім принести тарілку налисників і стискати доньку в обіймах. Вона звикла - чим гучніша сварка, тим тепліше примирення. З подругами галас був присутній на кожній зустрічі. Гомінкі бесіди за келихом вина, ночі танців у нічних клубах. Навіть її робота була у жвавих кутках світу, де шум вулиць переплітався із важливими розмовами. Натомість Японія виявилась для Інес незвично тихою. Японці, виховані в культурі ввічливості, у взаємодіях завжди були привітні, але уникали зближення. Вона не знала нікого з ким могла би поговорити по душах, провести разом вечір та навіть просто прогулятися містом. Що вже й казати про щирі емоції. 

Щоб хоча б якось віднайтися у новому середовищі, Інес записалась на курс японської, незважаючи на те, що мова здавалась їй ще більш недосяжною ніж самі її носії. Мовні курси були розраховані для іспаномовних іноземців, яких в місті було достатньо. Але як би Інес не старалася, знайти друзів серед однокурсників їй не вдавалося. Усі завжди тікали після занять, хто на роботу, хто на побачення. Лише Інес, чужинка серед своїх, могла дозволити собі працювати коли запрагне. Замовлення їй надходили частіше за все лише раз або два на тиждень. Писала вона у різних кавʼярнях, а навіть якщо хтось і намагався з нею заговорити, мовний барʼєр ставав стіною між ними. 

Кожне заняття проводив той самий викладач, Рю-сан. Його прихід в залу завжди було відчутно за запахом цигарок - він мав звичку курити біля входу до будинку перед і після кожного заняття. На вигляд Рю-сан міг бути батьком Інес. Вдвічі старший, він мав великий ніс, окуляри, які постійно поправляв, і звичку хапати повітря коли вже сказав півслова. Але викладав він відмінно. Бажання знайти друзів невдовзі змінило бажання оволодіти мовою. Інес і не помітила, як почала з нетерпінням чекати кожне заняття, як намагалася читати катакану всюди, і як руки її так і тягнулися за японською літературою, яку вона ще не мала здібностей прочитати, а тим паче зрозуміти.

Одного разу, Інес їхала на заняття після роботи. Репортаж пішов не по плану. Перекладача не було, хтось намагався перекладати на ламаній англійській, Інес зрозуміла лише половину. Ще й через зливу всі її записи намокли, чорнило розтеклося по блузці і брюках. І ось вона, промокша до білизни, побачила перед будинком Рю, який, як завжди, курив. Від погляда на дим з його вуст, їй нестримно захотілося курити. Вона попросила його дати цигарку. Він мовчки дістав пачку, і коли Інес дістала одну, підпалив її. Після декількох затяжок і незручної тиші, він запитав з якого вона міста. Інес запитала у відповідь чи він місцевий. Він сказав, що зараз сезон дощів і зливи непередбачувані. Вона лише похитала головою. Він простягнув їй парасолю і порадив читати японських авторів. Інес згадала “Слухай пісню вітру” Муракамі, а він - “Діти з камери схову” іншого Муракамі, свого тезки. Серед білого диму цигарок, Інес відчула від Рю нотки кедрового дерева.

Курити Інес після цього разу не перестала. Перед кожним заняттям, вони зустрічалися біля входу. Рю все більше розповідав про себе. Про те, як провів свою юність у невеликому селищі, так як і Інес, як переїхав до великого міста на навчання і почав цікавитися іспанською мовою. Після навчання він повний мрій і надій поїхав шукати працю в Мадриді. Але реальність була суворішою за його наївність. Йому довелося повернутися до Японії через хворобу матері, а коли вона померла - він вже не намагався повернутися в Іспанію і влаштувався в цей центр викладачем.

Раз за разом, йшло все більше цигарок на перервах. Організм Інес, відвикший від підліткових років до такої кількості куріння, дуже швидко здався. Того вечору вона лежала вдома, кашляючи весь час, коли роздався стукіт у двері. В дверях стояв Рю. В одній руці його були завдання, а в іншій - гарячий рамен. Він попросив її більше не курити, що Інес, звичайно, проігнорувала.

Коли вона одужала, замість перекурів, вони почали разом ходити після занять на рамен. Інес почала помічати, що Рю зовсім не виглядав на свої пʼятдесят. Його волосся не встигла взяти сивина, а зморшки були лише в кутках очей, особливо коли він посміхався. Інес намагалась говорити із Рю японською, а він постійно виправляв її помилки, від чого Інес дуже сильно дратувалась. Та кожен вибух емоцій Інес, Рю гасив своїм спокоєм. Він завжди знав що сказати щоб спалах дівчини з агресії перевести у сміх. З часом, їхні дискусії почали потроху переходити з іспанської на японську, а Інес - звикати до тепер вже й не такого вже відчуженого менталітету. 

Іноді Інес просила Рю поїхати з нею на місце подій перекладачем. Її японська ставала все кращою, але вона набагато більше довіряла в цьому Рю ніж собі. Він був поруч коли Інес губилася в бюрократії. Форми, папери, державні органи. Все, що стосувалося її перебування в Японії викликало в Інес тривогу і страх. Тоді зʼявлявся Рю. Він завжди знав що потрібно заповнити і куди занести. Він терпляче допомагав Інес із кожною формою, перевіряв документи, які вона зібрала і з легким серцем супроводжував в місце призначення. Коли щось траплялося, Інес дедалі частіше ловила себе на думці, що першою хоче розповісти про це саме Рю, адже він завжди з увагою слухав всі її нарікання. Чи вони стосувалися роботи, чи вивчення японської, чи її особистих переживань. Він любив повторювати, що ніякі проблеми не варті її сліз. І, якщо тільки це було в його силах, допомагав їх вирішувати.

Коли рамен був зʼїдений, пиво випите, а цигарки закінчились, квартира Інес приховала їх від очей міста. Вони лежали у ліжку. Сідаюче сонце все ще кидало промені на їхні тіла крізь вікно. Інес досі памʼятала як надійно почувала себе в його обіймах. Ніколи ні з ким до та після у неї такого не було. Вона малювала пальцем візерунки на його грудях поки Рю відкривав їй душу. Після смерті матері, він лишився сам. Ніколи не був одружений. Жінки приходили і йшли з його життя так само, як опадала сакура за вікном. Тихо і невпинно. В Іспанії жінки не сприймали його серйозно. Для них він завжди залишався японцем, який рано чи пізно поїде назад. А в Японії він більше не шукав нікого. Знайти жінку на одну ніч було легше ніж кохання всього життя. Інес не прагнула зайняти це місце в його житті. Вона б не відважилася. Все, чого вона хотіла, це мати можливість не випускати його пальці зі своїх. Слухати як голос вібрує під її вухом у грудях. Залишатися поруч. Але вона була надто молодою і розуміла це. Перед нею було все життя, коли як він лише озирався назад.