Там, куди відлітають паперові журавлі
Лист #4
Вибач, що я так жаліюся у кожному листі. Ти, мабуть, думаєш, що у мене все погано, але це не так. Коли хтось питає як у мене справи, я завжди відповідаю, що в нормі. І я не брешу, справді. Бо нічого ж поганого не сталося. Мене нічого не засмутило, ніхто мене не скривдив. Я просто втомилася, і мені соромно за те, що своїм станом я змушую інших за мене переживати. Як, наприклад, тебе. Вибач і не переживай за мене, гаразд?
Коли я їхала трамваєм до лікаря то помітила поруч дівчину, яка плакала. У мене теж бували моменти коли я не могла стримати сліз навіть у транспорті. Я подумала, що ми з нею схожі. Що може вона їде в той самий заклад що я, також на консультацію. По виразу її обличчя було зрозуміло як їй важко. Ми вийшли на одній зупинці, але вона пішла в протилежному напрямку. І тоді мені стало соромно. За себе. Бо напевно у неї сталося щось погане. Напевно їй набагато гірше ніж мені, а вона і так тримається і продовжує жити. Чому я маю більше емпатії до незнайомки ніж до самої себе?
Відредаговано: 17.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
