Розділ 9

Коли Моріка підняла телефон, на екрані світилась назва - Абуела. Холод пробігся по спині Моріки. Тижнями вона ігнорувала дзвінки від бабусі, скидаючись на навчання. Але наближався день її екзаменів і вона знала, що старенька переживє. Навіть якщо це було лише її ікірьо.

Невпевнено, Моріка підняла слухавку.

- Абехіта, ну нарешті!

Від цього звернення у Моріки виступили сльози на очах. Абехіта - “маленька бджілка” - так її називала лише бабуся. Старенька вважала, що через вплив японської мови, іспанська онуки нагадувала жужання бджіл.

- Привіт, абуело, - перейшла вона на іспанську. Вона подумала, що спіймає на собі здивований погляд Кеншьо, але той лише продожував пити.

- Я так рада чути твій голос. Чому ти так довго не відповідала? Невже навчання поглинуло тебе зовсім?

- Так, абуело, - Моріка помішувала каву у філіжанці. - Ти ж знаєш як воно, екзамени і все таке.

- Ой я памʼятаю як твоя мати вступала до університету. Ти не повіриш, але вона взагалі не нервувала! Вона була настільки впевнена, що її візьмуть, що навіть не хвилювалась.

- Пощастило їй. Може в Іспанії все це легше відбувається…

- Звичайно, що ні! - Нурія нервово цокнула. - Тут будь кого не беруть навчатися. Але принаймні не змушують дітей вчитися цілодобово щоб отримати хоча б шанс вступити до навчально закладу… 

- Абуело, - Моріка відклала ложечку, пририваючи монолог бабусі. - Ти хотіла про щось поговорити чи просто так телефонуєш? Я трохи зайнята…

- А, якщо ти зайнята, то зателефонуй мені пізніше. Я сумую за тобою, - з невеликою паузою додала старенька.

- Я теж сумую.

- Перед тим як ти поклала слухавку, - невпевнено почала Нурія, - що ти думаєш про місяці на небі?

Моріка задумалась. Це питання не здавалося звичайним. Тобто, хто в нормальному світі питає такі речі? Місяць світить собі та й світить. Що можна про нього думати?

Вирішивши ризикнути, вона відповіла:

- Я вже звикла до них. А ти?

- Я? Я досі дивуюсь коли бачу це малене щось.

- Ти… справжня? - голос Моріки обірвався.

- Звичайно, справжня.

- Як давно? Коли тебе перенесло до цього світу? - Моріка відчула як сльози з її очей текуть по щокам.

- Місяць тому. Памʼятаю, ми якраз говорили з твоєю матірʼю. Посварилися страшено. Але ти знаєш яка твоя мати, - після короткої паузи, Нурія додала. - В кожному разі, я підняла очі до неба і побачила два місяці. Ой, як же я здивувалась! Одразу набрала твою мати - але вона не підняла слухавку. Набрала Шавʼє - а він якби нічого не сталося каже “і що з ними не так?”. Уявляєш!

- Уявляю, - Кеншьо тримав хустинку для Моріки, яку вона із вдячністю взяла. - Отже, Шавʼє ликше ікірьо.

- Ікі що? 

- Ікірьо, абуело. Японською це як “живий дух”, це з в японській міфології. 

- Не знаю, що там у вас в Японії, але я називаю їх безликими. Не просто якийсь “дух”. Вони наче втілення емоцій, які вийшли з-під контролю в окремі сутності.

- Втілення емоцій?

- А тобі так не здалося? З того, що я побачила - у них відсутня власна ідентичність. Немов все, на що вони спроможні - поглинати і відтворювати. Емоції, поведінку, характер. Вони буквально матеріалізують внутріній стан свого власника. 

- Та змінити щось або додати вони не можуть.

Нурія притакнула. Те, що вона описала, було аж надто схоже на ікірьо людей. Безликі частинки душі. 

- Абуело, і що нам тепер робити? - майже із відчаєм запитала вона.

- Передусім, тобі потрібно приїхати до мене.

- Але… мої екзамени…

- Це дійсно те, що тебе хвилює зараз? Абехіто, ми маємо зосередитися на тому як повернутися назад!

- Абуело, а що якщо я буду не одна? 

- Тобто?

- Я зустріла ще когось з нашого світу. Хлопця, - Моріка дивилася на Кеншьо, який ввічливо чекав доки вона закінчить розмову. - Він друг зі школи. І він розповів мені про те, як працює цей світ.

- Що саме він знає? Як давно він тут?

- Вже декілька місяців. Він зустрів чоловіка, який йому й розповів про ікірьо і їхнє значення, - Моріка зробила паузу. - Він перший, хто мене підтримав у цьому світі.

- Гаразд, бери його з собою. В цьому світі і так не так багато людей серед безликих, які з нормальної реальності, - бабуся видихнула стомлено повітря. - Я поговорю із Шавʼє щоб він привіз вас.

Моріка видихнула із полегшенням. Шавʼє, старий друг її матері, був пілотом. Він мав свій власний невеликий літак і займався приватними перевезеннями.

- Добре. Абуело, я тебе люблю, - із тремтінням у голосі додала Моріка.

- Ой, я тебе теж, моя абехіто, - Нурія потягнула носом, і швидко додала. - Чекай на відомісті про Шавʼє.

На цьому розмова закінчилась. Моріка скорочено розповіла Кеншьо про що йшла мова. Він слухав уважно мовчки, лише попиваючи трав'яний настій.

- Тобто те, що твоя бабуся називає “безликими”, а Вернон назвав “ікірьо” це то само?

- Так. Я думаю нам варто більше почитати про це.

- Я пошукаю книги про міфологію, - Кеншьо відставив пусту склянку. - Хоча думаю суть цих сутностей від цього не зміниться.

- Але нам не завадить знати більше про них. Тим паче, ти мав близький контакт з однією із них. Тобі буде легше співставити дані.

- Гаразд. Я займуся цим.

- Я займуся тим, як нам дістатися до Іспанії.