Розділ 7

Моріка визирала крізь вікно у спальні. Суботній ранок вітав свіжим повітрям. Хоча весна вже прийшла, вночі все ще було холодно. Вітер розвіював її волосся і сушив губи. Місто охоплювала тиша. Майже без машин і людей. Лише птахи співали крізь тишу ранку.

Цієї ночі, Моріці не снилися більше сни. Або вона їх знову не запамʼятала. Але вид двох місяців в очах Кеншьо не покидав її. Вона потягнулася і позіхнула. Все таки була лише шоста ранку. Залишивши вікно привідкритим, Моріка взяла волкман з нічного столика і вдягнула навушники. Натиснувши плей, вона почула улюблену меланхолійну “Thrown Down”. Музика розлилась по її тілу хвилею. Вокал Стіві Нікс знав про неї більше, ніж будь хто. Сміх подруг, коли вони разом сиділи після уроків на баскетбольному майданку. Душевні розмови із матерʼю на балконі їхньої квартири. Болісні втрати, які вона проживала на одинці із Fleetwood Mac у навушниках.

Сівши за стіл, Моріка відкрила підручник з математики. У цьому дивному світі, тексти у підручнику залишилися без змін, а знайомі завдання заспокоювали. До екзаменів лишалося декілька тижнів. Можливо, тут їй навіть не довелося б складати екзамени, щоб вступити. Від цієї думки ставало тільки гірше. Цей світ лякав її. Його правила здавалися нереальними. Будь які бажання стають правдою. “Будь які” не давало їй спокою. Адже деякі бажання були несвідомими. І не всі з них світлими.

Вона глибоко вдихнула повітря. Рутина була тим, що тримало її на плаву, коли весь світ навколо був штормом, а вона в ньому - невеликою дошкою від човна на воді. Взявши ручку, вона зосередилась на прикладах, даючи музиці опанувати думки. Серцебиття поволі заспокоїлося. Які б не були правила цього світу, вона діятиме за своїми.

Моріка навчалась аж до моменту, коли батарейки у волкмані почали сідати. Очі стомилися і важко було сфокусуватися на настінному годиннику. Вона взяла телефон і побачила цифри. Одинадцята. Мʼязи її шиї були напружені від нахиляння над підручником. Шлунок також давав відчути довгі години навчання. Він бурлив, голосно вимагаючи їжі. 

Моріка спустилася вниз і дістала з холодильника йогурт. На кухні не було нікого, окрім сонячних променів, які зазирали крізь вікно. Її батько, Аото, працював в суботи, тому від самого ранку до пізнього вечору його не було вдома. З іншої кімнати доносився звук пилососа. Інес прибирала. Як завжди у суботи. Моріка не сідаючи почала їсти, коли почула дверний дзвінок. Інес відкрила двері.     

- О, Кеншьо, привіт! Заходь, - з коридору лунав голос мати. 

Моріка відклала йогурт і вийшла йому на зустріч. Кеншьо стояв в коридирі, переминаючись з ноги на ногу. Інес щось жваво розповідала йому, на що він лише потакував.

- Кеншьо? - невпевнено звернулася Моріка.

- Моріка, нарешті, - Інес повернулась до доньки. - Я якраз розповідала Кеншьо про дату твоїх екзаменів.

- Так, нам потрібно пильно вчитися щоб вступити в Токійський університет, - Кеншьо потирав потилицю.

- Ой там, вчитися. Знаю я чим ви, молодь, займаєтеся! Не тільки ж вчитися весь час.

Моріка спостерігала за сценою мовчки. Від слів її матері їй раптом стало не по собі. Шаблонні слова, але в голосі Інес не було знайомої серйозності, з якою мати зазвичай дивилася на все, що повʼязано із навчанням.

- Йдіть до кімнати Моріки, я принесу вам пізніше чаю.

- Гаразд, - нарешті промовила хриплим голосом Моріка.

Піднявшись на гору, Моріка зачинила за ними двері. Кеншьо сів на її ліжко, переплівши пальці на колінах. Вони опинилися у тиші кімнати.

- Чому моя мати розмовляє з тобою так, наче ви знайомі? - Моріка схрестила руки на грудях і оперлась о двері.

- Бо вона мене знає.

- Звідки?

Кеншьо взяв глибокий подих, збираючи думки. Після кілька хвилинної тиші, він сказав:

- Я зустрів її. Твою ікірьо. Ми проводили багато часу разом.

Раптово у Моріки пересохло в роті. Як у пустелі, коли здіймається буря, що замість полегшення несе лише лихий горячий вітер. Їй стало спекотно і важко дихати. І чому тільки вона не взяла води з кухні. 

Її ікірьо була в цьому світі весь цей час поруч із Кеншьо, взаємодіяла із ним. Моріка обережно сіла на стілець навпроти Кеншьо.

- Як ти зрозумів, що вона - не справжня я?

- Вона… - Кеншьо замовк на мить. Його пальці масували долоні. - Це виглядало так, наче вона мала запрограмовані дані про твою особистість. Про твій характер, твої звички, твоє минуле. Вона була в змозі відтворити їх. Озвучити. Відіграти. Але в цьому не було глибини. 

Кеншьо зупинився. Моріка лише мовчки чекала, що він скаже далі.

- Але також вона була відзеркаленням мене. Все, що цікавить мене, цікавило і її. Більшість часу ми читали разом книжки або говорили про них. Їй подобалось коли я вголос читав для неї, а я любив це робити. Зовнішньо вона нічим не відрізнялася від тебе.

Моріка спостерігала за долонями Кеншьо, слухаючи про неї та її двійника. Але чи можна було її так називати - “двійник”? Вона була більше схожа на тінь. Так як і тінь, Моріка цього світу могла існувати лише завдяки справжній Моріці, адже вона відтворювала її особистість. Принаймні, намагалась. Як і ці два місяці. Можливо цей другий, менший і зелений, був лише тінню головного, справжнього місяця? Символом іншої реальності і залежності її від головного світу?

- Тобто вона одночасно була відзеркаленням тебе і мене? - запитала Моріка після паузи.

- Можна так сказати. 

- Розкажи мені, - Моріка взяла стілець і сіла навпроти нього.

- Що саме?

- Як ти зустрів її.

- Того дня був проливний дощ. Злива настільки потужна, що достатньо було кількох секунд щоб промокнути наскрізь, - почав Кеншьо.

Повітря пахнуло вологим асфальтом. Після сорока градусів спеки, гроза була полегшенням. Спадаючі краплі не були прохолодними, але дихати вже було легше.

Кеншьо блукав містом. Від коли він покинув команду з плавання, дві з половиною години кожного дня він гуляв. Щоб батьки не помітили змін. Він не сказав їм. Він знав, що це розбило б їхні уявлення про нього (особливо його матері) як про звичайного спортсмена. Батьки дуже сподівалися, що спорт буде в житті Кеншьо завжди. Що він потрапить до національної збірної і одного дня стане олімпійським чемпіоном. “Наш дорогий Кеншьо має світле майбутнє”, любили казати вони друзям. Спортсмен, начитаний, популярний серед друзів. Тільки нічого з цього не нагадувало Кеншьо його справжнього я.