Розділ 3

- Моріко, ти проспала!

Мати різко відшторила вікно. Яскраве світло неприємно вдерлося до кімнати, тож Моріка натягнула ковдру на чоло. 

- Ні, ніяких більше поспати, - Інес стягнула ковдру і полоскотала Моріку по ступні. - Вставай і збирайся. Сніданок вже чекає внизу.

- Ну мамо…

Але вона вже пішла з кімнати, мовчки забравши брудні тарілки з підлоги. Моріка потерла сонні очі. Цієї ночі вона прокинулась лише раз, тому їй вдалося непогано виспатися. Поволі встаючи з ліжка, вона закинула на нього скинуту ковдру і почала збиратися до школи. Зібравши шкільну форму, Моріка попрямувала до ванної кімнати. Коли вона знімала піжаму, в її памʼяті всплинув сон. Вона стягнула білизну, уникаючи її поглядом, і закинула у пральну машинку. Подумавши, вона дістала її все таки і запрала руками. У дзеркалі над умивалкою, на неї дивилася червонощока Моріка, яка намагалася не споглядати їй в очі. Її руки діяли машинально. Думки блукали між очами Кеншьо і двома місяцами в них. Пальці стиснули тканину міцніше. Вона закинула мокру білизну в пралку. Піжаму, яка лежала на підлозі, вирішила все таки докласти також, і увімкнула прання. Температура води в умивалці була крижаною. Моріка набрала її в долоні, і, охолодивши розпалені щоки, пішла прийняти душ. Пралка гуділа на фоні, вода з душу дудніла о підлогу. Вода з холодної ставала все теплішою. Вона вимила милом тіло із запахом лаванди, лишаючи волосся сухим, і зрозуміла, що більше не відчуває колотіння у грудях.

Батько сидів похилившись над столом, коли Моріка зійшла вниз. Він поволі розрізав яєшню паличками і клав шматки до рота. Це було рідке явище, адже, зазвичай, Аото з самого рання був у своїй раменній.

Аото ніколи не був красенем. Від раннього віку його зір почав погіршуватися. В шкільні роки в нього діагностували астигматизм і казали носити окуляри. Горбинку на носі він завжди потирав під час поглинання їжі, коли довго жував.

Від самого народження Аото знав, що проведе все своє життя в рідному місті, готуючи рамен. Так робив його батько, і батько його батька. Змалечку він вбирав в себе все, що його батько вмів і знав. Тонкощі приготування відповіднього бульйону, щоб смак був насичений, але не надто жирний. Підбору овочей, правильної нарізки, тонкостей смаження… Аото знав все. 

В телевізорі грали новини, на столі чекали грінки, а Інес якраз варила каву коли Моріка долучилася до них.

- Доброго ранку, Моріко.

- Доброго, тату, - вона сіла поруч.

- Чув, що прийшов лист від Токійського університету.

Звичайно чув, подумала Моріка. Мабуть Інес вчора тільки й чекала на його повернення щоб розповісти цю новину. Змалечку Моріка знала, що не хоче все своє життя провести у раменній батька, варячи бульйони і смажучи овочі. Хоч традиційне серце батька стиснулося від цього визнання, він погодився із тим, що Моріка не успадкує раменну. Але за умовою, що вона вступить до Токійського університету. 

- Так. Екзамен назначили на пʼятнадцяте березня.

- І як ти себе почуваєш в звʼязку із цим?

- Не знаю, - Моріка відпила води.

- Сподіваюсь, ти серйозно ставишся до навчання, - Аото поправив окуляри на носі.

- Тато, останні півроку, все, що я роблю, це навчаюсь. У школі, після школи, на вихідних, перед сном… 

- Можливо ти права, - батько вдоволено усміхнувся.

- Ми не хочемо, щоб ти загнала себе навчанням, - додала мати, наповнюючи філіжанку кавою. - Але ти маєш поставитися до цього питання серйозно.

- Мамо, якщо я не готова - ніхто не готовий, - в захисті відгукнула Моріка.

- Гаразд. Якщо ти відчуваєш, що готова, ми довіряємо тобі.

- Дійсно? - Моріка підвела голову від тарілки. 

- Авжеж, - кивнув батько.

- Але це не означає, що ти можеш перестати навчатися або запізнюватися на заняття.

Моріка глянула на годинник. До занять лишалося лише півгодини. Часу думати про слова батьків не було, вона вже запізнювалась. Схопивши із собою тост, Моріка побігла взуватися.

- Я буду пізно, піду навчатися до бібліотеки після школи! - вигукнула вона до батьків.

- Гаразд. Тільки не перевтомляйся!

Моріка лише приподняла брову споглядаючи на матір, перед тим як вибігти з дому. 

На дворі сонце лагідно гріло шкіру. Вітер був ще прохолодним, але вже зовсім не зимово холодним. Біля її будинку дворник тихо підмітав відтанувше листя. Моріка поправила лямки рюкзака. Її не покидали спогади сну. Вона думала чи причиною могла бути музика Стіві Нікс. Моріка досі памʼятала як знайшла старий волкмен батька в домі дідуся. У колишній кімнаті Аото, заваленій коробками зі старими речима - книгами, путівниками, одягом і касетами. Аото був шанувальником класичного року ще зі школи: Led Zeppelin, Pink Floyd, The Police. Культові альбоми Fleetwood Mac, “Tango in the Night”, “Rumours” і “Fleetwood Mac”, Моріка протягом років прослухала стільки разів, що знала кожну пісню напамʼять. Але в старому волкмені, який лежав серед касет, був перший сольний альбом Стіві. Старі батарейки ледве працювали, колеса касети поволі набирали обертів, а з навушників почала лунати “Kind of Woman”. Недарма Стіві Нікс називають відьмою. Волкмен витримав не більше десяти секунд, але цього вистачило щоб Моріка покохала її. Вона передивилялась сольні виступи, як і виступи гурту, безліч разів і кожного разу магічні сили огортали серце. Так як Стіві під час виступу з “Rhiannon”, Моріка прагнула одягнути чорну сукню і відчути себе валлійською відьмою. Тоді вона могла б контролювати не тільки реальність, але й свої сни. Але якщо цей сон їй дійсно навіяв магічний голос Стіві - він точно мав мати якесь значення. Що мали спільного її колишній однокласник і два місяці? 

Школа здавалася дивно пустою. Багато хто ще не вилікувався після морозів. Все таки це було схоже на справжню пандемію. Коли школу зачинили, всі сиділи вдома, намагаючись вилікувати нежить та інші наслідки переохолодження. Але доки її подруги проклинали погоду за таку нахабність, Моріка насолоджувалась вимушеною перервою у стрімкому ритмі життя. І, зачинившись вдома в обіймах теплої ковдри, спостерігала, як сніг віхурою проносився вулицями, а мороз залишав свої відбитки на віконному склі. Хвороби пройшли повз Моріку, даючи їй декілька тижнів чистого відпочинку.