Розділ 2

Останній сон, який вдалося запамʼятати Моріці, був коли вона була ще маленькою. Не те, щоб їй не снилися сни. Навпаки. Поки її тіло лежало на ліжку, а грудна клітка рівномірно здіймалася і опускалася, свідомість Моріки блукала серед найбільш прихованих закамарках. От тільки в мить коли вона розплющувала очі, всі події підсунуті її підсвідомістю одразу зникали. Вона точно знала, що сни були, адже іноді вона прокидалася у сльозах. Її тіло точно реагувало на те, що вона бачила несвідомо.

Та цього разу вона прокинулась в іншому стані. Хоч серце її знову билося швидше ніж зазвичай, причиною цьому не був кошмар. Все тіло палало, а джерело цього тепла точно розливалося десь у нижній частині живота. Так, вона памʼятала, що саме їй снилося, що було причиною такої реакції її тіла. Кеншьо.

З Кеншьо Моріка навчалася в одному класі у молодшій школі, а у старшій - в паралельних. Вони не були друзями, чи хоча б приятелями. За всі роки навчання в одній школі, Моріка навіть ніколи не мала нагоди щоб поговорити із ним. Не набагато вищий за Моріку, Кеншьо був досить худорлявий та мав широкі плечі, які завжди вирізняли його з натовпу. Вона добре памʼятала їх зі змагань із плавання. В школі усі були помішані на цьому виді спорту, адже плавці їхньої команди завжди займали перші місця у змаганнях. На відміну від матчей з баскетболу, на кожному змаганні з плавання всі трибуни були переповнені. Дівчата готували плакати та викрикували лозунги підтримки, що Моріка завжди вважала трохи недоречним і через це відчувала себе незграбно. Коли подруги вперше вмовили її піти із ними на змагання, Моріка не була готова до того, що вони почнуть пищати на вид парубків. Подруги робили все, щоб привернути їхню увагу, тим часом Моріка прагнула провалитися крізь землю. Хлопці саме готувалися вскочити у воду, коли серед них вона й помітила Кеншьо. Як тільки він опинився у воді, погляд Моріки був прикутий намертво до нього. Кожен його рух був чіткий і відточений. Те, як його сильні ноги відштовхувалися від стін басейну, міцні руки розрізали водну гладь, а губи жадібно хапали повітря, викликало у тілі Моріці нові відчуття. Тепло починало збиратися внизу живота. Так, це було схоже на те, що вона відчувала зараз, лежачи у своєму ліжку. Тільки тепер це тепло осягнуло якоїсь кульмінації, поглинаючи не тільки живіт, але й все тіло Моріки.

Сівши на ліжко, Моріка скинула навушники і притиснула долоню до грудей. Серце все ще билося як навіжене, але дихання поволі вгамовувалося. Що саме їй снилося? Вони точно були разом із Кеншьо. Але де? В басейні? У шкільному коридорі? Класі? Моріка міцно напружувала памʼять, намагаючись пригадати якомога більше деталей, але вони миготіли перед нею і миттєво гасли, немов насміхаючись. Лише один пункт залишався незмінним у цьому миготінні - очі Кеншьо. Вони були спрямовані на неї, такі темні, бездонні наче два колодязі зі спогадів її дитинства.

Кожного літа на канікулах, Моріка відвідувала бабусю в Іспанії. Жила вона у невеликому селищі в Каталонії, відірвана від міського гамору. Невелика хатина, обвита виноградною лозою, непримітно ховалася серед оливкових дерев і грядок з томатами. Допомагаючи бабусі із господарством, маленька Моріка найбільше любила набирати воду зі старого колодязя. Кожного разу спускаючи відро у його темну безодню, вона уважно спостерігала за відром. Не відриваючи очей, навіть на кліпаючи, Моріка хотіла побачити цей момент коли відро досягає води, щоб зрозуміти яка в нього глибина. Але як сильно вона б не старалася, кожного разу відро зникало з її очей раніше ніж лунало хлюпання. Моріка була переконана, що якщо вона зможе побачити цей момент, то колодязь відкриє їй таємниці своєї темряви і нескінченної води. Бо там має бути щось. Щось по той бік темряви.

Вона вдивлялася в очі Кеншьо так само пильно, як колись у темряву того колодязя. Але на відміну від старого колодязя, темрява очей Кеншьо не була непроглядною. На самому їх дні щось було. Два світила. Спочатку дрібні, вони поволі збільшувалися, наближаючись до Моріки. Їх притягувало до неї якоюсь дивною силою. Світила почали набирати обрису, кольорів, аж доки не стали тим, чим були насправді. Двома місяцами. Один місяць нічим не відрізнявся від звичайного. Білий і великий, він випромінював знайоме сяйво навколо себе. Але другий місяць був помітно менший і блакитного відтінку. Його сяйво, різке і холодне, неприємно різало очі. І як тільки Моріка відвела від нього погляд - вона прокинулась. Із тремтячим серцем і вологою білизною. 

В свої сімнадцять років, Моріка не мала сексуального досвіду. Взагалі романтичного досвіду. Окрім тих разів коли вона спостерігала за Кеншьо в басейні, збудження вона більше не відчувала. Тільки от вже понад рік Моріка не бачила Кеншьо на змаганнях. Ні в басейні, ні в шкільних коридорах чи класах він не попадався на очі Моріки. Спочатку, її це турбувало. Очі самі шукали серед однолітків вже звичні для неї широкі плечі, але їх ніде не було. Але якщо щось зникає надовго з нашого поля зору, ми починаємо це забувати. Як сильно б Моріка не намагалася напружити памʼять, вона не могла згадати коли востаннє бачила Кеншьо. І зрозуміти чому саме цей сон їй вдалося запамʼятати.