Вечір який усе змінить

Ліхтарики ще тихо світилися на асфальті.
Ліана стояла поруч із Максимом, але її думки все ще на мить поверталися до того, як Олексій пішов.
— Ти впевнена? — тихо запитав Максим.
Вона подивилася на нього.
— Я дала тобі шанс. Не змушуй мене шкодувати.
Максим кивнув.
— Тоді поїхали зі мною.
— Куди?
Він злегка усміхнувся.
— Побачиш.
Через пів години вони стояли на даху будівлі, де колись вперше довго розмовляли після роботи.
Місто світилося вогнями.
Легкий вітер рухав волосся Ліани.
— Пам’ятаєш це місце? — тихо спитав Максим.
— Так, — відповіла вона. — Ти тоді сказав, що звідси видно все місто.
— А ти сказала, що місто виглядає спокійніше з висоти.
Вони усміхнулися.
На кілька секунд між ними з’явилася тиша, але вже інша — тепла.
— Я скучив за цим, — тихо сказав Максим.
— За містом? — запитала вона.
Він похитав головою.
— За тобою.
Ліана відвела погляд, але серце знову почало битися швидше.
Максим зробив крок ближче.
— Я не хочу більше втрачати час.
Його рука обережно торкнулася її руки.
Ліана не відсахнулася.
Вони дивилися один на одного, і вся напруга останніх тижнів ніби знову повернулася — але тепер вона була іншою.
Живою.
Максим обережно притягнув її ближче.
— Якщо ти скажеш “стоп” — я зупинюся, — тихо сказав він.
Але Ліана не сказала.
Вона лише тихо прошепотіла:
— Ти занадто багато говориш.
І сама поцілувала його.
Поцілунок був довгий, теплий і сповнений тих емоцій, які вони обидва так довго намагалися приховати.
Максим обережно притримував її за талію, ніби боявся, що вона знову зникне.
Коли вони трохи відсторонилися, він тихо сказав:
— Я більше не відпущу тебе так легко.
Ліана дивилася на нього.
— Тоді не роби помилок.
Місто сяяло під ними.
А їхня історія тільки починала писати нову главу.