Жест

Вечір у компанії вже майже закінчився.
Ліана збирала речі, коли Данило раптом виглянув у вікно.
— Ем… Ліано, — сказав він. — Це до тебе?
Вона підійшла ближче.
Під будівлею стояв Максим.
Але не просто стояв.
Перед входом були розкладені десятки маленьких ліхтариків, що світили теплим світлом.
А посередині — великими літерами викладено:
“Пробач мені, Ліано.”
Вона завмерла.
— Ого… — тихо сказав хтось із колег.
Максим підняв голову і побачив її у вікні.
Через кілька хвилин Ліана спустилася вниз.
Вона вийшла з будівлі, і тепле світло ліхтариків освітило її обличчя.
— Це… занадто, — сказала вона тихо.
— Можливо, — відповів Максим. — Але я мав зробити щось більше, ніж просто сказати “пробач”.
Він зробив крок ближче.
— Я не прошу тебе одразу повернутися. Я знаю, що зруйнував довіру.
Він дивився прямо в її очі.
— Але я хочу, щоб ти знала: я готовий боротися за тебе. Скільки б часу це не зайняло.
Ліана мовчала.
Серце калатало швидше, ніж вона хотіла показати.
У цей момент двері будівлі тихо відчинилися.
На сходах стояв Олексій.
Він побачив ліхтарики.
Побачив Максима.
І побачив Ліану між ними.
Ситуація стала ще напруженішою.
Максим теж помітив його.
Але погляд не відвів.
— Я знаю, що тепер у тебе є вибір, — сказав він тихо. — І я не буду забороняти тобі обирати.
Пауза.
— Я просто хочу, щоб ти знала, що ти для мене значиш.
Ліана дивилася на світло ліхтариків, потім на Максима… і потім на Олексія.
Її серце опинилося між двома різними світами.
І тепер рішення ставало ще складнішим.