Нові правила

Ліана сиділа за столом, занурена у роботу над новим проєктом.
Раптом почувся голос:
— Мабуть, ти Ліана?
Вона підняла голову і побачила його.
Високий, впевнений, з легкою усмішкою і очима, в яких ховалися іронія та цікавість.
— Так, — відповіла вона холодно, але ввічливо. — А ви?
— Я — Олексій, новий менеджер проектів, — представився він. — Чув багато про твою роботу. Потрібно сказати — вражений.
Ліана скосила погляд.
— Дякую. Я просто роблю свою роботу.
— Ну, — посміхнувся він, — твоя робота говорить сама за себе. Але я маю маленький виклик для тебе: наш клієнт хоче, щоб проєкт виглядав революційно. І, чесно кажучи, я сподіваюся, що ти візьмеш участь.
— Можливо, — Ліана не поспішала погоджуватися. Вона навчилася цінувати свою свободу і контроль. — Але на моїх умовах.
— Твоїх умовах? — він злегка нахилив голову, цікаво. — Це мені подобається.
Їхні погляди зустрілися. І відчуття… відчуття того, що пробуджує щось нове, щось інтригуюче, закрутилося в повітрі.
— Добре, — сказала Ліана, — перше правило: я вирішую, коли починати і як працювати.
— Прийнято, — усміхнувся Олексій. — Але друге правило: ти маєш дозволити мені дивуватися тобою.
Ліана лише злегка посміхнулася.
— Можливо. Але не сьогодні.
Вона повернулася до роботи, але відчувала легкий присмак хвилювання.
Це було нове. Це було її.
І цього разу правила встановлювала вона.
Олексій залишився стояти за її плечем, спостерігаючи, як Ліана веде проєкт.
І вперше відчув, що зустрів когось, хто не буде грати за його правилами, а за своїми.