Там де зустрічаються серця
Двері
Ліана не вагалася.
Вона сфотографувала історію змін у системі.
Чітко видно: час. Дата. Логін.
A.Lysenko.
Аліса не просто говорила — вона заходила в проєкт і редагувала файли. Видаляла частини. Змінювала версії.
Ліана навіть перевірила ще раз.
Сумнівів не залишилось.
І замість того щоб чекати ранку… вона поїхала до Максима.
Було вже пізно.
Світло у його квартирі горіло.
Ліана стояла перед дверима кілька секунд.
Серце билося так, ніби вона принесла не докази, а власну гідність на долоні.
Вона постукала.
Кроки.
Замок клацнув.
Двері відкрилися.
І на порозі стояла… Аліса.
У його футболці.
З мокрим волоссям.
— Ой, — солодко усміхнулася вона. — А ти що тут робиш?
Це був удар.
Не ревнощі.
Не біль.
Щось глибше.
Ліана не сказала ні слова.
Вона навіть не зайшла всередину. Не спитала, не пояснила, не виправдовувалася.
Її пальці сильніше стиснули телефон із доказами.
І замість сцени… вона просто розвернулася.
— Ліано? — почулося позаду.
Вона не зупинилася.
— Ти ж прийшла щось сказати? — голос Аліси звучав уже менш впевнено.
Але Ліана йшла.
Спокійно. Рівно. Гордо.
Двері за її спиною повільно зачинилися.
У ліфті вона нарешті видихнула.
Тепер усе стало кристально ясно.
Справа вже не тільки в підставі.
І не тільки в довірі.
Вона більше не збиралася нічого доводити людині, яка навіть не вийшла до дверей.
Відредаговано: 23.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
