Гра на нервах

Ліана намагалася зосередитися на роботі, але сьогодні це було майже неможливо.
Аліса не просто залишилася в офісі. Вона поводилася так, ніби це її територія.
— Максиме, ти пам’ятаєш той проєкт у Варшаві? — вона сміялася, легко торкаючись його плеча. — Ти тоді майже не спав… але виглядав неймовірно.
Ліана стиснула ручку сильніше, ніж потрібно.
Максим усміхнувся, трохи стримано.
— Це було давно.
— Деякі речі не змінюються, — Аліса нахилилася ближче до нього, говорила тихо, але так, щоб Ліана все одно чула. — Ти досі працюєш занадто багато… і забуваєш про себе.
Її рука знову лягла на його руку.
Цього разу Ліана підвела погляд. Її очі були холодні, але всередині все кипіло.
Максим відчув це. Їхні погляди зустрілися.
І в цю мить Ліана зрозуміла — він бачить її реакцію.
Але не зупиняє Алісу.
Щось боляче стиснулося в грудях.
Через кілька хвилин Максим покликав Ліану в кабінет.
— Що відбувається? — тихо запитав він, коли двері зачинилися.
— Нічого, — відповіла вона сухо.
— Ліано…
— Вона тобі личить, — перебила вона, дивлячись кудись повз нього. — Впевнена. Досвідчена. Не така… новенька.
Він насупився.
— Ти ревнуєш?
— Ні, — швидко відповіла вона. Занадто швидко.
Максим підійшов ближче.
— Тоді чому тобі болить?
Ліана мовчала. Її гордість боролася з почуттями.
У цей момент двері відчинилися без стуку.
— Максиме, ти мені обіцяв каву, — усміхнулася Аліса, спершися об дверний косяк. — Чи я заважаю?
Тиша.
Ліана зробила крок убік.
— Ні. Я якраз йду.
І, не дивлячись на нього, вона вийшла.
Максим залишився стояти між двома поглядами:
один — грайливий і провокаційний,
інший — холодний, але поранений.
І вперше він зрозумів, що ця гра може коштувати йому більше, ніж він думав.