Суперниця

Наступного ранку Ліана зайшла в студію і одразу відчула щось дивне. Біля кабінету Максима стояла незнайома дівчина. Висока, впевнена, з ідеально вкладеним волоссям і поглядом людини, яка звикла отримувати своє.
Вона сміялася. І сміялася надто близько до Максима.
— О, Максиме, ти зовсім не змінився, — її голос був м’яким, але в ньому відчувалася впевненість.
Ліана зупинилася. Усередині щось неприємно стиснулося.
Максим помітив її. Їхні погляди зустрілися — лише на секунду. Але цієї секунди вистачило, щоб Ліана побачила: він розуміє, що вона це бачить.
— Ліано, — сказав він спокійно. — Познайомся. Це Аліса. Ми колись працювали разом.
«Колись працювали».
Аліса усміхнулася і простягнула руку.
— Я багато чула про тебе, — сказала вона. — Максим останнім часом дуже… зайнятий.
Ліана потиснула руку, зберігаючи холодний вираз обличчя.
— Сподіваюся, лише роботою.
Аліса ледь помітно підняла брову.
— Звісно. А чим же ще?
Напруга між дівчатами була тонкою, майже непомітною для сторонніх. Але Максим це відчував.
Протягом дня Аліса поводилася так, ніби мала повне право перебувати поруч із Максимом. Вона торкалася його руки, нахилялася ближче, говорила тихо, щоб інші не чули.
Ліана намагалася не дивитися.
Але дивилася.
Коли Максим вийшов із кабінету, Аліса підійшла до Ліани.
— Маленька порада, — сказала вона тихо. — Не прив’язуйся до нього. Максим не з тих, хто довго затримується біля однієї.
Серце Ліани стислося, але вона не дозволила собі показати слабкість.
— Дякую за турботу. Але я сама вирішу, до кого прив’язуватися.
Аліса усміхнулася. Не тепло. Переможно.
І саме в цей момент Ліана зрозуміла:
це вже не просто флірт.
Це — боротьба.
А Максим навіть не підозрює, наскільки швидко все може вийти з-під контролю.