Розділ 33.2

— Як ти мене знайшов? — прошепотіла я. — Води ж ніде не було. Багіра не могла…

Ерідан кілька секунд мовчав, а потім повільно підійшов ближче.

— Схоже, боги не лише благословили. Вони подарували нам дещо більше.

Я нерозуміюче насупилася.

— Я відчув тебе, — тихо сказав він. — Інстинктивно. Наче щось тягнуло мене до тебе крізь увесь світ. Я читав, що боги іноді наділяють обрані пари особливим даром… але вважав це казками.

Я стомлено всміхнулася й сіла на широке підвіконня, трохи піднявши край сукні, щоб не заважала.

— Тобто тепер я навіть сховатися від тебе не зможу? Це звучить як дуже погана новина для моїх нервів.

У куточках його губ майнула тінь усмішки.

Я подивилася на нього уважніше.

— Але я питала не про це.

Ерідан мовчки чекав.

— Ти справді зробив мені пропозицію, поки я була без свідомості?

— Так, — спокійно відповів він.

Я не стримала сміху.

— Твої пропозиції завжди такі… оригінальні.

У голові одразу сплив момент, коли він майже з тією ж упевненістю пропонував мені стати його «коханкою». Щоправда, зараз ставки були значно вищими.

І тепер він чекав відповіді.

Ерідан підійшов ближче й обережно взяв мене за талію. Його руки були теплими, сильними, і від цього дотику в грудях усе небезпечно затремтіло.

— Я не відмовлюся від своїх слів, — тихо сказав він. — І повторюватиму їх щодня, поки ти не скажеш «так». Навіть якщо втечеш — я все одно тебе знайду.

Я пирхнула.

— У моєму світі це називається сталкерством.

Ерідан тихо засміявся.

Його пальці ковзнули вздовж моєї талії, повільно й ніжно, ніби він досі боявся, що я зникну. Моє тіло миттєво відгукнулося на цей дотик. Я занадто скучила за ним.

— Тоді почну просто зараз, — прошепотів він.

Він дістав обручку.

Тонке біле золото перепліталося візерунками, схожими на хвилі й язики полум’я. У центрі сяяв камінь, розділений навпіл: одна половина палала глибоким вогняним золотом, інша мерехтіла прозорою синявою води. Але всередині вони не боролися — стихії плавно змішувалися між собою, створюючи щось цілісне й неможливе.

Ерідан обережно провів пальцем по каменю.

— Кажуть, вогонь і вода не можуть існувати разом, — тихо мовив він. — Але саме там, де зустрічається вогонь та вода, народжується щось сильніше і прекрасніше за будь-яку стихію.

Його сині очі не відривалися від мене.

— Ти вийдеш за мене?

Я усміхнулася.

— Я хочу чути це щодня. Тож змушена відмовити сьогодні.

Ерідан повільно підняв мене за підборіддя.

У його синіх очах спалахнули небезпечні, але неймовірно привабливі іскорки.

Кутики губ смикнулися в усмішці.

А потім він поцілував мене.

Повільно й глибоко. Так, ніби намагався надолужити кожну мить, коли думав, що може мене втратити.

Його язик торкнувся мого, і по тілу пройшлися імпульси.

Я відчула все — тепло його рук, холод від снігу за вікном, шалений стукіт власного серця. Моє тіло скучило за ним настільки, що від одного поцілунку в мене перехопило подих.

Коли він відсторонився, я ледве стримала розчарований видих.

— Як для відмови, ти надто добре піддаєшся, — хрипко промовив він.

Я одразу потягнулася за ще одним поцілунком.

Ерідан тихо засміявся й відступив на пів кроку.

— О ні. Далі — небезпечно. Я не можу користуватися таким вразливим моментом. Хвилююся за вашу репутацію, леді Єво. 

Я закотила очі.

— Гаразд, я здаюся, — прошепотіла я. — Поцілуйте мене, Ваше Величносте. Цілуйте, поки мені не набридне.

Він уважно подивився на мене.

— В якості своєї дружини — із задоволенням.

Я всміхнулася й ковзнула пальцями по його плечах.

— В інших випадках ви не маєте права.

Я затримала погляд на його очах і раптом зрозуміла, що більше не хочу ховати те, що так довго носила в собі.

— Знаєш… я надто довго жила в страху, — тихо промовила я. — Постійно чекала зради. Від людей, які клялися, що стоять поруч. Я звикла шукати прихований сенс у кожному слові й пастку в кожній доброті.

Я гірко всміхнулася.

— І тебе я теж боялася. Дуже. Ти здавався небезпечним, непередбачуваним і до біса сексуальним. Я весь час думала, що за твоєю турботою ховається якийсь розрахунок. Що одного дня ти просто використаєш мене або зламаєш.

Мої пальці несміливо ковзнули по його долоні.

— Але що більше часу я проводила поруч із тобою… то сильніше починала розуміти, що помилялася.

Я підняла на нього очі.

— Ти дивився на мене так, ніби я не зброя, не спосіб здобути владу і не чужа наречена, яку можна використати у грі. Ніби я… просто я.

У грудях боляче стиснулося від власної щирості.

— І це лякало мене найбільше. Бо поруч із тобою я знову почала вірити.

Мій голос затремтів.

— Ти подарував мені надію, Ерідане. Подарував віру в те, що мене можуть кохати не через вигоду, не через силу чи гроші. Просто… кохати.

Я зробила короткий вдих і ледь чутно додала:

— І, мабуть, саме тоді я закохалася в тебе.

В його синіх очах щось здригнулося.

На мить мені здалося, що весь світ за вікном завмер разом із хуртовиною.

А потім Ерідан різко притягнув мене до себе й знову поцілував.

Від автора:

Не пропустіть ще епілог ❤️

Обручка