Розділ 33.1

Коли я розплющила очі, похмурі стіни зникли. Замість них — моя кімната. Тиха, майже нереальна після всього, що сталося.

Я лежала на ліжку, коли хтось обережно торкнувся моєї руки.

— Ти прокинулась, — тихо промовила Кайя.

Я кліпнула кілька разів, бо на мить здалося, що це марення. Та потім погляд упав на Багіру, яка вже вмостилася під моєю рукою й тихо муркотіла. Багіра не ховалася від неї. Та і Кайя особливо не виглядала, що боїться мою лисичку. Певно вони встигли познайомитися. 

— Що ти тут робиш? — вирвалося в мене, коли я подивилася на Кайю.

— Королі наказали побути біля тебе, — відповіла вона й опустила очі.

Щось у ній змінилося. Наче вона стала іншою за той час, поки я була без свідомості.

— Королі? — різко перепитала я. — Де вони? Де Ерідан?

Кайя мовчала.

— Чорт забирай, Кайє, — я схопила її за руку й різко сіла.

Світ одразу хитнувся. У голові запаморочилося, у роті розлився гіркий присмак, а шлунок скрутило так сильно, ніби мене ось-ось виверне.

Отрута.

Мірна отруїла мене.

Спогади врізалися в свідомість так різко, що я здригнулася.

— Де Мірна?

Кайя повільно підняла на мене очі. У них тремтів страх… а ще дивне полегшення.

— Вона мертва, — тихо сказала леді.

Я мимоволі видихнула.

Ні, я не бажала їй такої смерті. Вона мала причини вважати Ейву підступною, жорстокою маніпуляторкою. І правда в тому, що Ейва ніколи не була хорошою людиною.

Але тепер у її тілі була я.

Холодний жах накрив мене з головою.

Я могла померти.

— Скільки… скільки я була без свідомості? — хрипко запитала я.

— Один день, — тихо відповіла Кайя.

Лише день. А відчуття було таке, ніби минула ціла вічність.

— Як я тут опинилася?

Кайя знизала плечима.

— Я не знаю всього. Лише… — вона вагалася. — Король Ерідан, поки ти була непритомна, мало не вбив Девіана. А мені сказали дивитися за тобою, поки цілитель тебе лікував. 

Я завмерла.

— А ще…

Вона раптом замовкла, ніби не була певна, чи варто це говорити.

— Що?

— Він звернувся до всіх королівств через софіти. Просто під час прямого ефіру. 

— Що він сказав? — Моє серце пропустило удар.

Кайя ковтнула слину.

— Його величність Ерідан заявив, що кохає тебе. Не приховуючи цього. Сказав, що кожен, хто спробує використати тебе проти нього або заподіяти тобі шкоду, стане ворогом його королівства. А ще… він дуже прозоро натякнув Ембрії, що якщо з тобою щось станеться, то це буде розцінено як оголошення війни.

Я втупилася в неї, не в змозі вимовити ні слова. Ерідан погрожував Девіану. Погрожував через мене. Кайя попереджала мене про це.

Дідько! Дідько! Дідько!

Але потім мене осяяло дещо інше. Ерідан зробив мені пропозицію в прямому ефірі. Це був план втечі від Девіана. Розкажати всім про почуття до іншого короля. 

Та Кайя не встигла сказати більше.

Повітря в кімнаті розірвало сяйво порталу.

Ерідан з’явився першим. За ним вийшов Девіан. Я одразу помітила темний синець під оком короля Ембрії. 

Ерідан навіть не глянув у його бік. Він миттєво кинувся до мене.

— Нарешті, — видихнув він так, ніби весь цей час сам не дихав.

Його долоня ніжно торкнулася моєї щоки. Пальці ледь тремтіли, поки він уважно оглядав мене, ніби перевіряв, чи я справді жива.

— Ти налякала мене, Єво, — тихо сказав він. — Я більше не дозволю нікому тебе скривдити. Нікому.

У його голосі було стільки страху й люті одночасно, що в мене стиснулося серце.

Девіан залишився стояти осторонь. Навіть не наблизився.

Я перевела погляд між ними.

— Що сталося? — прошепотіла я. — Що взагалі відбувається?

— Ти вільна, Єво, — раптом промовив Девіан.

Він кивнув на мою руку.

Я завмерла.

Кільця більше не було.

— Я відпускаю тебе.

Його голос звучав рівно, але щелепи були стиснуті так сильно, що на вилицях грали жовна. Наче кожне слово давалося йому через лють, яку він насилу стримував.

Ерідан холодно зиркнув на нього.

А тоді обійняв мене за талію й тихо сказав:

— Ми їдемо звідси.

Він перевів погляд на Девіана й Кайю.

— І ще… щастя молодятам.

Молодятам?

Девіан обрав Кайю, — осяяло мене. Вона стане його дружиною. Сяде на престол і буде правити. Ох, скільки ж цікаво, я пропустила.

— Багіро, — Ерідан глянув на лисичку і підмигнув. — Ти знаєш напрямок.

У кімнаті знову спалахнув портал, коли Багіра зникла в дзеркалі.

І за мить нас поглинуло світло. Я лише кинула на Девіана і Кайю останній погляд. Вона виглядала збентеженою як для королеви.

Якщо Девіан не зміниться, то мені дуже шкода дівчину.

Коли портал згас, мене одразу огорнуло холодне повітря.

Але дивно… тут дихати стало легше. Наче сам мороз за вікном витягував із мене залишки отрути.

За високими вікнами кружляв сніг. Білий, майже казковий.

Я одразу впізнала цю спальню.

Темне дерево, срібні свічники, широке ліжко біля каміна. Саме звідси я підглядала за Еріданом.

Багіра зіскочила на підлогу й поважно почала обходити кімнату, ніби перевіряла, чи все тут достатньо добре для неї.

— Бачу, тобі подобається, — тихо кинув Ерідан до пантери. — Можеш вважати це місце своїм домом.

Багіра задоволено махнула хвостом.

Тоді він перевів погляд на мене.

— Пробач.

Це прозвучало так несподівано, що я розгублено завмерла.

Я повільно підійшла до вікна. Ноги досі були слабкими, і мені довелося спертися рукою об підвіконня. За склом вирувала хуртовина.

— Ти справді це зробив? — тихо запитала я.

— Якщо ти про те, що я вбив ту дівчину, то так, — його голос став холодним. — І шкодувати про це я не буду.

Я ковтнула клубок у горлі.