Розділ 31

Голова досі розколювалася. Пульсуючий біль бив у скроні, ніби хтось методично стукав молоточком і ще й насміхався з мого страждання.

Хоча… чому «хтось»? Це цілком міг бути чоловік із зеленими очима й холодним, суворим поглядом — Його Величність Девіан Фʼєро.

Цілитель уже закінчив свої маніпуляції наді мною. Повітря повністю відновилося в легенях. Він щось тихо сказав Девіану й вийшов, залишивши після себе важке повітря.

Король Ембрії стояв, схрестивши руки на грудях, і буквально спопеляв мене поглядом.

Багіра не боялася ні цілителя, ні короля. Навпаки — насторожилась. Її синє хутро настовбурчилося, а в очах спалахнула тиха загроза.

— Будуть нотації? — першою порушила тишу я.

Девіан стиснув зуби. У цей момент Багіра тихо прошипіла.

— Це ти до мене? — він кинув погляд на неї, але наближатися не ризикнув. — Твоя господиня зіпсувала весь план. Зробила з себе мученицю і ледь не позбулася повітря у власних легенях. Шипи на неї, Вульпус Феліс Тутум.

— Її звати Багіра, — я відразу стала на її захист. Називати її не ім’ям, а якоюсь назвою — все одно що звертатися до когось «гей, ти людино». Образливо. — І їй подобається її ім’я.

Девіан лише зневажливо махнув рукою.

— План був іншим, — тихо мовив він. — Лана мала показати своє справжнє обличчя… без зайвого галасу.

Його погляд ковзнув по мені, холодний і пронизливий.

— А далі все мало статися вчасно. Саме так, як потрібно.

Я примружилася, відчуваючи, що за цими словами ховається значно більше.

— Але ти вирішила діяти наперед, — додав він майже байдуже. — І змінила розстановку ролей. І гадаю тут замішаний ще один король.

Я не виправдовувалась. Звісно це план був мій і Ерідана. 

Губи Девіана ледь помітно смикнулися.

— А я не люблю, коли псують добре продумані фінали, — закінчив він.

Ох, скільки ж люті було в його очах.

— Пробачте, Ваша Величносте, — я підвелася з ліжка. — Як ми тільки могли забути про ваше его у власному плані. Звісно, ви хотіли з’явитися в потрібний момент… і виглядати бездоганно.

Я зробила крок уперед, не відводячи погляду.

— Врятувати наречену. Себто мене. Гарна сцена. Дуже переконлива.

Його обличчя ще більше скам’яніло.

— От тільки є одне «але», — продовжила я тихіше. — Ви не сказали, що буде далі. Що буде, коли ваші піддані побачили б, як ви героїчно позбавляєтесь однієї нареченої… заради іншої.

Кутик його губ сіпнувся. Я влучила. Він і справді хотів виставити себе рятівником. І мені ще більше подобалося, що я це зруйнувала.

Ми дивилися одне одному в очі в німій сутичці. Ще трохи — і між нами справді полетіли б іскри.

— Як ти це провернула? — зрештою запитав він, вирішивши не виправдовуватись.

— О, це вже цікавіше, — я усміхнулася, відчуваючи солодке задоволення. — Нам потрібно було вивести Лану на чисту воду. Власне, те саме було потрібно і вам.

Його напружена постава сказала більше, ніж слова.

— Її лють до мене надто гостра, а страх, що її спільника усунуто, стало для неї останнім штрихом. Ми не знали, куди саме вона втече. Але були впевнені — зробить усе, щоб залишитися поза увагою софітів. Так і сталося.

Я повільно склала руки на грудях.

— Далі все просто. Трохи води… і моя дорогоцінна Багіра отримує ідеальне дзеркало. Побачити, передати, навіть відтворити голоси. А вже потім — показати це всьому королівству.

Я злегка нахилила голову, не уточнюючи деталей.

Насправді це була заслуга Ерідана. Саме він домовився з Агатою: трансляція мала йти через дзеркало, в якому Багіра відображала потрібне — обережно, майже непомітно. Наче випадковий погляд, а не добре спланована пастка.

І, звісно, Девіан щедро заплатив Багірі.

Я ледь усміхнулася.

Усі, хто працює з новинами, люблять дві речі — гроші й сенсації. А ми дали їй і те, і інше. Сенсацію, яку неможливо проігнорувати.

Я не сказала цього вголос.

Та, судячи з того, як напружилась лінія плечей Девіана, — він і сам усе зрозумів.

— Вода — це відображення. Ви ж це знали, — я примружилася і на мить усміхнулася холодніше. — Як і те, на що здатна Багіра. Впевнена, поки я писала, як покращити ваше королівство… ви вивчали мою лисичку, мов піддослідну.

Я знизала плечима. Ось і весь план. І, як бачите, він спрацював. Єдине, що мене хвилювало — щоб Ерідан не з’явився раніше, ніж потрібно. На щастя, Багіра не передала один маленький момент, де я знепритомніла. І за це я їй вдячна. 

Бо ще потрібно усунути Девіана і його наміри на мене і зробити це… привселюдно. Щоб у нього не залишилося навіть ілюзії, що я тут залишуся.

То ж гра почалася, але не закінчилася.

Девіан мовчав.

Його погляд повільно ковзнув до Багіри — затримався на ній довше, ніж потрібно, ніби оцінюючи та зважуючи кожне слово. Він боявся її і не дарма. Потім так само спокійно повернув погляд до мене.

Жодного зайвого руху. Жодної емоції назовні.

Лише напружена тиша, що тиснула сильніше за будь-який крик.

— Розумно, — нарешті вимовив він рівно. Без захоплення чи злості. — Надто… розумно.

Його очі знову ковзнули до Багіри.

— Треба буде уважніше придивитися до тих, кого ти тримаєш поруч.

Це вже звучало як обіцянка.

Він перевів погляд на мене — холодний, з ледь помітною тінню нової думки.

— Ти швидко вчишся життю у королівствах. — Пауза. — А це небезпечно.

Ще мить він дивився на мене, ніби щось вирішував. А потім різко розвернувся.

— На цьому все.

Двері зачинилися за ним тихо. Майже беззвучно, але відчуття було таке, ніби грюкнули.

Я ще кілька секунд дивилася на зачинені двері, а потім не стримала усмішки.

Вийшло.

Справді вийшло.

Усе склалося навіть краще, ніж я очікувала. Лана розкрита. Девіан — без свого ідеального фіналу. А я… я досі тут. Це не надто радісно, але я жива і на мене більше ніхто не полює. 

Я тихо видихнула й провела руками по сукні, ніби тільки зараз відчувши її вагу. Тканина вже дратувала. Занадто багато всього сталося в ній.