Розділ 29.2

Я здригнулася, але одразу відповіла, ніби тіло саме вирішило за мене.

Його руки більше не були обережними.

Одна впевнено лягла на мою талію, притягуючи ще ближче, інша — ковзнула вздовж спини, зупинилася між лопатками й притиснула мене до нього так, що між нами не залишилося жодного простору.

Я різко вдихнула й буквально відчула його кожною клітинкою. Мої пальці сильніше вплелися в його волосся, трохи тягнучи, і я почула, як він глухо видихнув мені в губи.

Поцілунок став глибшим та вимогливішим, ніби він більше не стримувався.

Я теж.

Моє тіло саме подалося вперед, ще ближче, ніби цього було недостатньо.

Його долоня на спині повільно ковзнула вгору, по хребту, залишаючи за собою хвилю тепла, від якої я мимоволі вигнулася до нього.

Ще ближче.

Ще сильніше.

Його губи відірвалися лише на мить — ковзнули вниз, уздовж щелепи, до шиї. Я різко видихнула, відчуваючи, як усе всередині стискається й водночас плавиться. Руки самі знайшли його плечі — гарячі й напружені — і я стиснула їх, ніби боялася, що він зникне.

Але він не зникав.

Навпаки.

Його хватка стала міцнішою. Він притиснув мене до себе ще сильніше, так, що я відчула кожен його рух, кожен подих.

І це вже було не просто поцілунок.

Це було щось більше.

Щось, що захоплювало повністю.

— Єво… — майже пошепки, біля моїх губ.

Я не відповіла.

Не змогла.

Лише знову потягнулася до нього, знаходячи його губи, ніби без них уже не могла дихати.

Його рука знову ковзнула по спині, затрималася трохи довше, міцніше стискаючи, і я мимоволі притиснулася до нього у відповідь. З відчуттям, що саме цього моменту я чекала… навіть не усвідомлюючи цього.

Світ розчинився остаточно.

Залишилися тільки його дотики. І те, як моє серце шалено б’ється в унісон із його. Він перемістив мене на ліжко. Його руки ковзнули по моєму тілу, впевнено, але не грубо — і одяг зник, ніби перестав існувати між нами.

Погляд затримався на мені. Жадібно, так, що він намагався запам’ятати кожну деталь.

— Ти прекрасна.

— Як і ти, — промовила я та потягнулася до його штанів.

Його губи знову знайшли мене — спочатку на шиї.

— Ерідане… — простогнала я і вигнула спину. 

— Як я давно хотів цього, — він притиснув губи до мого тіла. — Хотів тебе, хотів кожну частину твого тіла, хотів відчувати тебе під собою. Хотів, щоб ти просто була поруч…

З кожним його словом я все важче дихала, не в змозі більше чекати. Ще ніколи я не хотіла так сильно чоловіка як зараз.

Ерідан підійняв свої очі накрив мене поцілунком, поки повільно входив в мене.

— Ох, чорт, — вирвалося з мене.

— Все гаразд? — його погляд був стурбованим.

— Так, — я кивнула і розслабилася. — Я зовсім забула про цю маленьку дрібничку.

Ейва ж цнотлива.

— Не зупиняйся, — я потягнулася до його губів. 

Ерідан продовжив ніжно цілуючи мене. Я відчувала, його тіло, яке рухалося з обережністю. Біль змінився на приємне відчуття і я почала вимагати від нього більше пристрасті, а не ласки.

Злегка подряпавши його спину, я дала зрозуміти королю, що не варто стримуватися.

Його руки ковзнули по моєму тілу впевненіше, сильніше притискаючи мене до себе. Я відчула, як він напружується, як кожен його рух стає більш рішучим.

І відповіла так само.

Мої пальці вплелися в його волосся, притягуючи ближче, губи шукали його, ніби без нього вже не могла дихати.

— Єво… — його голос був зламаним, важким.

Я лише тихо видихнула у відповідь, не відриваючись.

Світ розчинився.

Залишилося тільки це відчуття — як він поруч, як він торкається, як між нами зростає щось більше, ніж просто бажання. Його рухи стали глибшими, але водночас досі обережними.

Він не поспішав.

Відчував.

Слухав кожен мій подих.

Я спочатку здригнулася, стискаючи його плечі, але вже за мить сама потягнулася до нього сильніше.

Ближче.

Наче хотіла стати ще ближчою, ніж це можливо.

— Я тут… — прошепотів він, торкаючись чолом до мого. — Я з тобою.

І в цих словах було більше, ніж у всьому іншому.

Я видихнула, розслабляючись у його руках, дозволяючи відчуттям накрити мене повністю.

Тепло розливалося всередині, змішуючись із хвилями напруги, що наростали з кожним рухом.

Моє серце билося скажено. Його — так само. І в якийсь момент ми втратили межу.

Між ним і мною.

Між диханням і дотиками.

Між страхом і бажанням.

Я сильніше притиснулася до нього, захлинаючись подихом, коли відчуття накрили так яскраво. Він видихнув моє ім’я разом із цим моментом, притискаючи мене ще ближче, ніби боявся відпустити.

І ми зникли в цьому відчутті, яке накрило нас обох одночасно. Повільно. Хвиля за хвилею. Поки не залишилася тільки тиша. І наше важке, збите дихання в ній.

Він не відразу відсторонився.

Залишився поруч, торкаючись чолом мого, все ще тримаючи мене так, ніби я могла зникнути. А я й не намагалася віддалитися. Лише заплющила очі. І вперше за довгий час… просто відчула спокій. З ним. 

Ми лежали, важко дихаючи. Світ ніби повільно повертався назад, але тіло все ще пам’ятало кожен дотик.

Ерідан першим порушив тишу — обережно притягнув мене ближче, так, ніби це вже стало чимось природним. Я не заперечувала. Навпаки — зручно вмостилася поруч, відчуваючи його тепло.

Кілька секунд ми просто мовчали.

— Виходить… — тихо почала я, дивлячись кудись у стелю, — я тепер у вашому світі не вийду заміж.

Ерідан тихо засміявся.

— Ніколи цього не розумів, — промовив він, проводячи пальцями по моєму плечу. — Чому чоловікам можна бути з багатьма партнерами… а жінкам — ні?

Я знизала плечима.

— Можливо, патріархальне суспільство просто боїться конкуренції.

Він усміхнувся, нахилився й легко поцілував мене.

— Як завжди, кажеш розумні речі.

Я прищурилася, дивлячись на нього.

— Ти можеш не боятися конкуренції.