Розділ 29.1

Тільки не Роса. Чорт  ми ж лише зараз почали йти стежкою до не зовсім дружби, але й не до ворогів.

Роса більше не братиме участі у відборі. Девіан вигнав її одразу після дня побачень. Коли я почула цю новину, навіть не знала, як реагувати.

Нас залишилося троє: я, Кайя та Лана.

Одна з нас володіє двома стихіями.

Одна з нас — зрадниця.

Одна з нас — майбутня королева.

Єдине, на що я сподіваюся — та, що володіє двома стихіями, ніколи не стане королевою Ембрії.

— Багіро, — тихо гукнула я.

Маленька синя мордочка визирнула з-за дзеркала.

— Ти знову з Молі? — я усміхнулася.

Я рада, що вона щаслива. Навіть якщо мене тут не буде після випробування, Багіра все одно зможе бачитися зі своєю подругою.

— Як думаєш, чому Девіан вигнав Росу?

Багіра сіла поруч зі мною. Виклала чотири горішки й почала з’їдати їх по одному.

— Я розумію, що хтось мав вибути. І розумію, чому не вигнали мене і чому не вигнали Лану. Але в нього був вибір: Роса або Кайя.

Щось у цьому всьому мені не подобалося. Як сказала Мірна, королевами не стають без титулу. Девіан може не обрати Кайю, бо вона простолюдинка, як говорять в цьому світі. І тоді, крім Лани, яку, я впевнена, він з певних причин не обере… залишуся я.

Багіра глянула на мене з прищуром. Переконавшись, що я дивлюся, вона залізла під ліжко й витягла фіолетову квітку.

Її дії були більш ніж красномовні: вона хоче, щоб я порадилася з Еріданом.

— Ти забула, що в мене немає порталів? — я відмахнулася від цієї ідеї.

Ерідан більше не з’являвся. І як же мені хотілося, щоб він прояснив ситуацію… А ще більше — поговорити з ним. Просто… про те, що між нами. І чи є взагалі щось між нами.

Чорт. Я не хочу погоджуватися на роль коханки, але…

Багіра швидко стрибнула й зникла в дзеркалі, перш ніж я встигла закінчити свою думку.

Через мить у відображенні з’явився Ерідан.

Я трохи нахилила голову. Він був у своїй кімнаті. Виглядав виснаженим… і розлюченим. А ще — знімав сорочку.

Ґудзик за ґудзиком.

Його пальці рухалися різко, ніби він зривав із себе цей день разом із тканиною. Перший ґудзик — і відкрилася шкіра біля ключиць. Другий — і погляд сам ковзнув нижче.

Я навіть не помітила, як затримала подих.

Коли сорочка розійшлася більше, стали видні чіткі лінії грудей… напружені м’язи, що рухалися під шкірою з кожним його жестом.

Він злегка стиснув щелепу, стягуючи тканину з плечей, і я мимоволі провела поглядом за цим рухом.

Повільно. Занадто уважно.

Ніби боялася щось пропустити.

Його руки… сильні, трохи напружені… ковзнули вниз, остаточно звільняючи тіло від сорочки.

І саме в цей момент я зрозуміла, що не просто дивлюся. А відверто витріщаюся.

Раптом відображення різко змінилося — і я побачила себе. Стояла у дзеркало, зі злегка прочиненими губами.

Щоки миттєво запалали.

А поруч — мордочка Багіри, яка хитро примружилася.

— Що? — я ковтнула, намагаючись зібратися. — Я давно не бачила напівголого чоловіка. Особливо такого… гарного.

Але навіть мені самій це прозвучало не надто переконливо. Бо справа була не просто в тому, що він гарний. А в тому, як це виглядало. Як він рухався. Як напруга ще не зникла з його тіла. Як він навіть не підозрював, що за ним спостерігають. І від цього ставало ще складніше відвести погляд.

Багіра тихо хмикнула й знову зникла в дзеркалі.

Ерідан саме потягнувся донизу, щоб зняти решту одягу, але раптом завмер. Його погляд різко вп’явся в дзеркало.

Обличчя змінилося: злість… здивування… і потім — лукава усмішка.

— Багіро, чорт, вимикай! Вимикай! — вигукнула я.

І відображення зникло.

Я видихнула. Це вже було б справжнім підгляданням.

Ледь усміхнулася. Мені було водночас соромно… і дивно приємно. І, здається, найбільше — мені сподобався саме Ерідан. Особливо без зайвого.

Я ще не встигла до кінця видихнути, як простір у кімнаті різко здригнувся.

Портал.

Я завмерла.

Не обернулася.

Хоча знала — це він. Його присутність відчувалася занадто гостро, ніби повітря стало інакшим.

— Завжди було цікаво, що роблять леді після побачення з Королем, — його голос був низьким, трохи хрипким. — Підглядають за іншими Королями.

Я заплющила очі на секунду.

— Я не дивилася, — тихо відповіла, навіть не намагаючись обернутися.

Брехня. І він це знав. Я відчула, як він зупинився зовсім поруч. Надто близько. Шкіра враз стала чутливою до кожного руху повітря.

— Справді? — у його голосі з’явилася ледь помітна насмішка.

Я вперто дивилася перед собою.

І все ж погляд зрадив. Лише на мить. Ковзнув убік… вниз… І я одразу різко відвела очі, відчуваючи, як щоки спалахнули.

— Вибач, — пробурмотіла я, стискаючи пальці. — Я не мала…

Слова застрягли. Бо проблема була не лише в тому, що я побачила. А в тому, що мені це сподобалося.

Позаду пролунав тихий видих.

— Не мала… чи не змогла не дивитися? — тепер він звучав майже спокійно.

Але від цього було тільки гірше. Я стиснула губи, не відповідаючи. Бо правду він і так уже бачив. І, здається… це його зовсім не засмучувало.

— Я радий, що твоя маленька лисичка викрила тебе, — тихо сказав він.

Я заплющила очі на мить.

У думках одразу глянула на дзеркало.

Маленька хитрунка…

Я ж хотіла поговорити. Справді хотіла. Але не могла зв’язатися з ним. І Багіра… просто зробила це по-своєму.

Тільки от я зовсім не хотіла, щоб Ерідан дізнався, що я за ним спостерігала.

Особливо… в такий момент.

Я повільно обернулася.

І одразу пошкодувала.

Погляд сам зрадив — ковзнув вниз, швидко, майже несвідомо… і так само різко повернувся вгору.

Я змусила себе дивитися йому в очі.

Не нижче. Ні на мить більше.

— Я… — голос трохи підвів, але я зібралася. — Це не те, як виглядає.

Навіть мені це прозвучало слабко.

Ерідан ледь усміхнувся.

— Я прийшов не за цим, Єво, — сказав він тихіше.