Розділ 26.2

Я дивилася довго на нього. 

У грудях усе горіло, але жодного звуку не зірвалося з губ. Лише погляд, сповнений того гніву, який страшніший за крик.

— Як ти міг?.. — тихо запитала я.

Без істерики, яка хотіла вирватися. 

— А ти б дозволила це зробити? — Девіан витримав мій погляд.

Я навіть не задумалась.

— Звісно, ні.

— Саме тому я не питав, — спокійно відповів він.

Щось у мені різко обірвалося.

— Це було необхідно, Єво, — продовжив Девіан, вже твердіше. — Ти сама бачиш, що відбувається. Хтось полює на тебе прямо в моєму королівстві. У моїх стінах. І я не маю розкоші чекати, поки ти вирішиш довіряти чи ні.

Його голос став жорсткішим.

— Я Король. І якщо є хоч один шанс дізнатися, хто становить загрозу — я ним скористаюся. Навіть якщо тобі це не подобається. Тим паче, твоя істота сама погодилася. Вона ладна на все, щоб захистити тебе. 

Я стиснула щелепу.

— Це не просто істота, Девіане.

— Я знаю, — коротко кинув він. — Але це єдине джерело, яке бачило правду.

Його погляд став холоднішим.

— І якщо вибір стоїть між безпекою королівства і… твоїми почуттями — я оберу королівство. Завжди. Можуть постраждати люди, або й ти. Ти і сама це розумієш. І можливо також думала про те, щоб спитати в Багіри хто це зробив.

Тиша впала між нами. Мені хотілося, щоб він тут згорів. Та десь глибоко в душі я розуміла, що він мав на увазі, але злість не давала мені тверезо мислити. 

Я різко вдихнула, обриваючи цю розмову.

— Де Багіра?

Девіан на мить завмер, ніби зважуючи, чи варто відповідати.

— У цілителя.

— Відведи мене до неї.

— З нею все гаразд, — спокійніше сказав він. — Вона лише під наглядом. Я не нашкодив їй. І не збирався.

— Відведи. Мене. До неї.

Тепер у моєму голосі вже не було прохання. Повітря в кабінеті стало важким. І саме в цей момент заговорив Ерідан.

До цього він мовчав. Стояв осторонь, спостерігаючи. Але тепер зробив крок вперед.

— Я б радив тобі не випробовувати її терпіння, Девіане, — його голос був тихим, але в ньому бриніло щось небезпечне. — Бо наступного разу вона може не обмежитися питаннями. І ти знаєш, що на її стороні буде дещо більше ніж прохання.

Це було погроза одного Короля іншому? Про це мені говорила Кайя. Вода і Вогонь раз на двісті років ворогували. І саме зараз в їх словах напруга через мене, яка може перерости…

Я не хотіла про це думати. 

Девіан повільно перевів на нього погляд.

— Це не твоя справа, Ерідане.

— Вона — моя справа, — холодно відповів той.

Напруга різко зросла. Я не намагалася зрозуміти сенс його слів. Не зараз. В нас ще буде час. 

— Обережніше з формулюваннями, — попередив Девіан. — Ти зараз не у своєму королівстві.

Ерідан лише ледь усміхнувся. І ця усмішка була гіршою за будь-яку загрозу.

— А ти забуваєш, що межі — це дуже умовна річ.

Я різко втрутилася, не давши цьому перерости в щось більше.

— Досить.

Обидва замовкли. Я перевела погляд на Девіана.

— Веди. 

Він ще секунду дивився на мене, ніби щось зважував. А потім мовчки кивнув.

Дорога до цілителя минула в тиші, натягнутій, як струна.

Я йшла трохи позаду, відчуваючи присутність обох чоловіків спиною. Не дивилась ні на кого. Якщо подивлюсь, то зірвусь. Всі думки були лише про Багіру. 

Двері відчинилися без стуку.

У приміщенні пахло травами й чимось гірким. Світло було м’яким, розсіяним. На одному з ліжок лежала Багіра.

Жива.

Я зробила крок вперед і лише тоді змогла нормально вдихнути.

— Вона стабільна, — одразу озвався цілитель, підводячись. — Виснаження, але нічого критичного. Її сили поступово відновлюються.

Я мовчки підійшла ближче. Погляд ковзнув по її морді.

Дихає рівно, наче нічого не відбулося. Все така ж сама, як я її і залишала зранку. 

Це єдине, що зараз мало значення.

— Я ж казав, — тихо промовив Девіан за спиною. — Я не нашкодив їй.

Я повільно обернулася. І подивилась йому прямо в очі.

— І після цього ти думаєш, що я залишусь?

Жодного підвищеного тону. Це навіть не було питанням.

— У тебе немає вибору, — спокійно сказав він. — На жаль.

Щось холодне ковзнуло всередині.

— Що ти маєш на увазі?

Його погляд на мить опустився до моєї руки.

— Кільце.

Я різко перевела погляд на пальці.

Серце прискорилося. Я вдягла його після того, як опинилася тут, думаючи, що це лише засіб зв’язку. Та виявилося — це контроль Девіана.

Я стиснула кільце і спробувала зняти

Раз.

Другий.

Сильніше.

Нічого.

Воно навіть не зрушилося.

— Ти можеш його зняти, — я підняла на нього очі. — То зніми.

Девіан похитав головою.

— Ми маємо дограти до кінця, Єво. Маємо викрити ту, що на тебе полює. Це не так просто. Вона носить титул. Її не можна вигнати, бо вона продовжить робити те, що задумала. Ми маємо показати на її прикладі, що Ембрія не прощає зрадників. І… — він зробив паузу, — більше мені ніхто не допоможе, крім тебе.

— Роса допоможе, — різко відповіла я. — Вона ж тут саме для цього, правда? Щоб допомагати. Ерідан її сюди відправив спеціально для тебе.

Я кинула короткий погляд на Ерідана.

— І не раз пошкодував про це, — сказав він дивлячись на Короля Ембрії. 

Девіан ледь похитав головою.

— Але вона не в курсі всіх подій. — Його голос став тихішим. — А ти — в курсі. І ти залучена.

Пауза.

— Ти ж хотіла помсти?

Ці слова вдарили точніше, ніж будь-який удар. Щось усередині зрушилося.

Я відчула це одразу.

Магія.

В одній руці — тепло. Пекуче, майже болюче. В іншій — холод. Глибокий, крижаний, що пробирав до кісток. Повітря навколо ніби здригнулося. Цілитель завмер. Його погляд метнувся до моїх рук.

— Обережно… — прошепотів Девіан.

Я опустила погляд.

Світло ледь помітно спалахнуло під шкірою.

Контроль вислизав.

— Єво, — голос Девіана став обережнішим, стриманим. — Давай спокійніше.