Розділ 25.1

Девіан більше не став мене виділяти, він побажав удачі і відійшов у бік, щоб бачити нас усіх. 

Арія зробила крок вперед з такою легкістю, ніби її підтримували самі невидимі потоки вітру. Її голос був чистим і впевненим, вона знала кожне слово, яке хотіло почути королівство.

— Королівство — це не лише стіни замків чи кордони на мапі, — почала вона, плавно повівши рукою, і легкий бриз прокотився залою. — Це баланс. Як стихія повітря, я розумію: якщо застоятися на місці, то почнеться занепад, якщо мчати занадто швидко ймовірно настане хаос. Моя реформа — це прозорість законів та підтримка магічних академій. Знання мають бути доступними, а правосуддя — невідворотним, як шторм для тих, хто порушує мир. Я пропоную стабільність, засновану на мудрості минулого і відкритості до майбутнього.

Усе в стилі Арії. Легкість у словах, витримка в кожній паузі, ідеально вивірені репліки. Вона тримає себе, як справжня королева: мудра, розумна, небезпечно впевнена. Я не заздрила. Ні. Я просто знала — так, як вона, я не зможу. Та й навіщо мені це? Хіба що… якщо колись доведеться стати королевою іншого королівства.

Думка майнула і я різко відкинула її.

Погляд ковзнув до Арії, потім до Девіана.

Він стояв трохи осторонь, уважно слухаючи, з тим самим непроникним обличчям, за яким завжди ховалося щось більше.

Я навіть не сумнівалася.

Девіан обере її.

Далі вийшла Роса до Агати. Говорила , що королівство потребує зміцнення кордонів та жорсткої економічної дисципліни, про систему водних шляхів, що з’єднають найвіддаленіші провінції, забезпечуючи торгівлю та процвітання.

— Але головне — безпека, — глянула вона в цей момент на мене. І я чомусь здригнулася. Можливо королі помилились? І саме вона та леді, яку ми шукаємо? — Ми маємо знати, хто входить у наші двері і чи не несе він загрозу нашому укладу. Порядок понад усе.

Роса більше не дивилась на мене.

Лана випурхнула в центр кола, навіть не дочекавшись, поки Агата її запросить, сяючи посмішкою, яка здавалася щирою лише для тих, хто не знав її близько. Її очі лиховісно блиснули, коли вона на мить затримала погляд на моїй смарагдовій сукні.

— О, я вірю в свободу! — вигукнула вона, і навколо її пальців закрутилися маленькі смерчі. — Наше королівство занадто обтяжене правилами. Я хочу бачити країну, де кожен талант помічений, де свята тривають довше, а податки не тиснуть на молодих митців. Давайте дамо людям дихати на повні груди! Світло, радість і… — вона зробила паузу, кинувши на мене погляд, — очищення від усього чужорідного, що заважає нам рости.

Я ковтнула, намагаючись позбутися сухості в горлі.

Що це щойно було? Вона справді вважає мене чужою… чужорідною? Гірка думка різонула свідомість. Хоча, якщо чесно… це правда. Але якщо я тут, отже маю право боротися за своє життя, бо іншого в мене немає.

Заховавши свої дивні відчуття, почала зосереджуватися на головному.

Я заплуталася у власних припущеннях, у цих поглядах, натяках, півсловах. Усе змішалося настільки, що вже важко відрізнити здогадки від реальності.

Та раптом майнула інша думка.

А що, якщо ми всі помиляємося?

Якщо Роса насправді працює разом із Ланою?..

Коли черга дійшла до Кайї, вона на мить забарилася, зніяковівши під прицілом магічних камер. Вона була єдиною, хто не мав титулу, і її проста, але елегантна сукня контрастувала з важким шовком інших. Вона подивилася на мене, наче шукаючи підтримки. Я посміхнулася у відповідь і вона вдихнувши, заговорила тихо, але від серця.

— Я не вмію говорити про великі стратегії чи шторми… — почала вона, і в залі запала тиша. — Але я знаю, як росте хліб і як важко працюють люди в селах. Королівство — це люди, а не лише королі. Моя реформа — це турбота. Створення притулків для тих, хто втратив дім, і лікарень, де магія зцілення буде доступна кожному, незалежно від походження чи гаманця. Ми сильні лише тоді, коли допомагаємо слабшим. Це і є справжня магія життя.

Агата задоволено всміхнулася і я не могла з нею не розділити захвату від простих, але таких влучних слів.

Щодо Кайї я навіть думати не хотіла, що вона могла б підняти руку на мене чи на Багіру. Або ж вона гарна актриса? Чорт, ці сумніви мені не подобалися. 

Агата різко розвернулася до мене, і софіти слідом за нею вдарили яскравим світлом по смарагдовій тканині.

— Що ж, леді Ейва ді Кардін… — промовила ведуча з інтригуючим прищуром. — Ви прийшли під руку з самим королем. Ваша поява — це вже виклик. Але що ви скажете народу? Які зміни пропонує та, хто так стрімко увірвалася в серце палацу?

Це був момент, коли маски мали впасти. Я оглянула зал, в пошуках підтримки Девіана. Це ж він зробив шоу, то можливо натякне, що я маю говорити?

Але його ніде не було. Король Ембрії наче зник. Увага була прикута до його наречених, як і магічні камери.

Ну й нехай.

Я вдихнула носом і видихнула ротом, щоб заспокоїтися. 

Зробила крок вперед. Смарагдовий атлас шурхнув по мармуру, і в цей момент я перестала бути Ейвою, лялькою в корсеті. Я була Євою. Софіти засліплювали, але я дивилася крізь них — туди, де тисячі звичайних жінок зараз спостерігали за цим шоу.

— Ви запитуєте про реформи? Про закони та кордони? — мій голос прозвучав несподівано твердо, розрізаючи тишу зали. — Це все важливо. Але я бачу королівство не в паперах, а в обличчях.

Я повільно обвела поглядом присутніх леді — від холодної Роси до щирої Кайї.

— Я хочу бачити світ, де жінка — це не додаток до титулу свого батька чи гаманця свого чоловіка. Світ, де кожна дівчина, від селянки до герцогині, має право володіти чимось справді своїм. Своєю справою, своєю землею, своєю долею.

По залі прокотився приглушений гомін. Агата подалася вперед, ловлячи кожне моє слово, як дорогоцінний камінь.

— Моя реформа — це рівність можливостей. Я хочу, щоб відкривали двері не за прізвищем, а за талантом. Щоб права жінки не закінчувалися там, де починається воля її опікуна. Щасливе королівство починається з жінки, яка не боїться завтрашнього дня, бо вона сама є господаркою свого життя. Я впевнена, що я тут не для того, щоб прикрашати трон. Я тут для того, щоб кожна з вас відчула: ви маєте голос. І цей голос має силу змінювати світ.