Розділ 23.1

У мене аж пʼяти свербіли від бажання розірвати конверт і прочитати лист. Я буквально відчувала його вагу в долонях, ніби там були не папірці, а вибухівка.

По поглядах обох Королів я бачила те саме нетерпіння. Девіан дивився так, ніби стримувався з останніх сил, щоб не вирвати лист у мене з рук. Ерідан, на перший погляд, здавався спокійним, але його брови вже майже зустрічалися на переніссі.

Та щось у мені вперто зупиняло.

Совість? Сумнів?

Ейва ж його сестра. Можливо, Етьєн просто хвилюється за неї. Можливо, в цьому листі немає нічого небезпечного. Нічого, що змінить усе.

Але серце билося швидше, ніж здоровий глузд.

Раптом у двері тихо постукали і я знову здригнулася, ніби мене зловили на злочині. Пальці інстинктивно стиснули конверт.

— Хто? — різко запитав Девіан, і в його голосі було більше роздратування, ніж чемності.

— Пробачте, Ваша Величносте, — пролунав тихий голос з-за дверей. — До вас прийшов Грег.

— Усе на завтра, — відповів Король і знову повернувся до мене, очікуючи, що я нарешті відкрию лист.

— Це щодо нашої справи, — пролунало ще з-за дверей. Голос був інший: упевнений, гучніший, без натяку на сумнів. — Про дві стихії.

Я вмить забула про лист від Етьєна. І, схоже, не лише я. Повітря в кімнаті змінилося. Напруга змістилася, наче хтось різко повернув важіль.

— Зачекай в моєму кабінеті, — Девіан підвівся, а за ним і Ерідан, який увесь цей час мовчки сидів осторонь, але тепер виглядав настороженим.

Звісно, Ерідан піде з ним.

Вони говоритимуть про мене. Про мої дві стихії. Без мене.

Я глянула на Багіру, яка мирно спала, ніби весь цей світ інтриг і рішень її не стосувався. Потім — на двох Королів, які вже майже рушили до виходу.

— Поставте біля дверей охорону! — вирвалося в мене.

Вони зупинилися й обернулися. У поглядах — здивування. Бо це прозвучало не як прохання. Це був наказ.

Я знала, що кімната й так добре охороняється. За весь час балу сюди ніхто не міг потрапити без дозволу. Девіан попереджав, що навіть портали в цій зоні відслідковуються — будь-яка спроба одразу фіксується на його кільці. Тож формально я могла бути спокійною.

Але всередині — ні.

— Багірі потрібен спокій, — додала я вже рівніше. — А я піду з вами. Це і мене стосується.

Я підвелася й підійшла до них, дивлячись прямо в очі обом.

І дала зрозуміти без слів: вибору в них не було

В коридорі Грег спокійно привітався з обома королями та зі мною, без жодної тіні подиву чи осуду. Наче це було цілком нормально: двоє чоловіків у покоях однієї леді.

А от мені стало не по собі.

Я мимоволі подумала, що ж він може про мене подумати. Навіть у моєму світі це виглядало… занадто. І від цієї думки щоки запалали.

Грег був кремезний, з темним волоссям і трохи хмурим, важким поглядом. Йому могло бути років тридцять, не більше. Одягнений в темно-бордову форму охорони Короля Девіана. Я його пам’ятала, коли бігала навколо палацу, часто бачила на постах. Іноді він навіть усміхався й вітався зі мною, змінюючи свій вічно суворий вираз обличчя.

Але зараз він був інший.

Зачіска розтріпана, вартовий камзол злегка зім’ятий, вигляд такий, ніби він щойно біг або тренувався. І в очах — жодної м’якості. Лише напруга.

Ми перейшли до кабінету.

Девіан одразу сів за свій стіл, зайнявши звичну позицію. Я опустилася на диван поруч з Еріданом, відчуваючи, як інстинктивно тягнуся до його присутності. Грег залишився стояти рівно, мов на допиті.

— Я знайшов зрадника серед організаторів відбору, — промовив Грег без жодного вступу.

Я здригнулася так, ніби ці слова вдарили мене фізично. Хтось серед тих, кому довіряли, цілеспрямовано ставив мене під небезпеку. Серце стискалося, а пальці непомітно стиснули підлокітник дивана. Я слухала кожне слово, боячись пропустити бодай звук.

— Це Алір, — продовжив Грег, голос холодний і чіткий. — Ми помітили дивні зміни в його записах. Планував розподіл кандидаток так, щоб Ейва опинилася в найбільш небезпечній ситуації. Люди, що мали слідкувати за безпекою в печері, отримували неправильні накази.

Я відчула, як холод пройшов по спині. Хтось хотів мене вбити. І це був не випадковий вибір — він стежив за мною, планував кожен крок.

Алір. Ім’я мені нічого не сказало. Я миттєво зрозуміла: я його не знаю. А це було ще страшніше — значить, він був десь поруч увесь цей час, непомітний.

Але є ще леді, яка з ним співпрацює. І її якраз я повинна була викрити. 

Девіан повільно підвів погляд.

— Ти впевнений?

— Абсолютно, Ваша Величносте. Ми зібрали всі його дії за останній тиждень. Кожна дрібниця свідчить про його причетність.

Ерідан нахилився вперед, упершись ліктями в коліна.

— І де він зараз?

Грег на мить стиснув щелепу.

— Утік. Як тільки ми зрозуміли, що він причетний, він зник. Без сліду.

Я відчула, як у грудях щось здавлює. Він ще десь там, і його плани не закінчені. Кожен мій крок може стати пасткою. І ніхто не знає, коли він вирішить діяти.

У кабінеті повисла тиша.

Та сама тиша, в якій народжуються найгірші наслідки.

— Дякую, — Девіан нарешті зітхнув, відкинувшись на спинку стільця. — Ви вільні.

Грег підняв очі на мене, трохи нахилив голову і, похмуро, але з відтінком тепла, промовив:

— Леді Ейво… Ванда передавала привіт.

І на цих словах він просто вийшов, залишивши за собою тиху лунку кроків у коридорі.

Я моргнула, не зовсім розуміючи, про що він говорить.

— Що це мало означати? — різко запитала я, обертаючись до Девіана.

— Грег — наречений Ванди, — відповів Король, навіть не підійнявши до мене очі, повністю занурившись в свої думки. 

І тоді все стало на свої місця. Памʼять, наче підкинула спогади. Я згадала, як Ванда раніше говорила, що кохає когось із охорони короля.

І я щиро раділа за подругу.