Розділ 21.3

Залишивши короля, я намагалася вгамувати пожежу на щоках. Його слова досі відлунювали в голові, але погляд Етьєна, що стежив за мною з іншого кінця зали, швидко повернув до реальності.

Мені потрібно терміново дізнатися хто на мене полює, а братик почекає. Он, як чемно стоїть в кутку. 

Я впевнено попрямувала до Арії та Лани. Вони стояли біля високого вікна, а їхні батьки про щось жваво розмовляли поруч. Судячи з того, як вони трималися, ці сім’ї були давніми союзниками.

Щойно я наблизилася, дівчата замовкли. Арія ввічливо схилила голову, але в її очах застигла насторога. Лана ж просто зміряла мене поглядом з ніг до голови, наче оцінювала вартість моєї сукні.

— Чудовий вечір, чи не так? — почала я, наче не помічаючи їхньої напруги. — Музика сьогодні просто неймовірна.

— Справді, Ейво, — Арія м’яко всміхнулася, хоча пальці її нервово стискали віяло. — Ми якраз обговорювали, що цей прийом — один із найвишуканіших за останній рік. Його Величність так гарно все організував в своєму палаці.

Вся честь Девіану? Це ж моя ідея була.

— Ой, невже? — Лана різко перебила подругу, склавши руки на грудях. — А мені здалося, що Ейва була занадто зайнята, щоб помічати музику.

Вона зробила крок вперед. 

— Ми тут обговорювали короля Девіана і те, який він гарний сьогодні, — в її голосі забриніла отрута. 

Справді? Я навіть не помітила. Він для мене став ніким. Те, що він зробив зі мною не пробачу ніколи. 

— Але ти, люба, його навіть не побачила, правда? — Лана продовжила. — Бо ти була надто заклопотана тим, щоб... як би це сказати... зачарувати Його Величность Азурета. Тобі не здається, що твій танець виглядав дещо... відвертим для такої «скромної» дівчини?

Лана пирхнула, обмінявшись швидким поглядом з Арією, але та лише опустила очі.

— Твій батько, мабуть, дуже пишається тим, як спритно ти хапаєш короля за руки, — продовжувала паскудити Лана, понизивши голос. — Але затям, Ейво: королі граються з такими, як ти, а одружуються з тими, хто вміє тримати гідність.

Я відчула, як усередині закипає холодна лють. Справжня Ейва, мабуть, почала б кричати або розплакалася б, але я лише випрямила спину і готова була відповісти, але…

— Лано, годі тобі, — тихо втрутилася Арія, кладучи руку на плече подруги. — Ейва просто була ввічливою. Не варто так гостро реагувати на один танець.

— Ввічливою? — Лана зневажливо пирхнула, її очі звузилися. — Це називається не ввічливістю, а відчаєм.

Я вже збиралася відповісти, але поруч виникла висока постать. І я знову не змогла вставити своїх пʼять копійок.

— Яка цікава дискусія про манери! — раптом пролунав поруч голос Етьєна, сповнений удаваного захоплення.

Він з’явився нізвідки, з легкою напівусмішкою на губах і бісиками в очах. Нахиливши голову, брат зміряв Лану поглядом, у якому читалося відверте кепкування.

— Наскільки я встиг помітити, Ерідан не просто погодився на танець, він ледь не розштовхав натовп, щоб дістатися моєї сестри. Рідкісне видовище, чи не так? Хоча... — Етьєн театрально зітхнув, розправивши манжети. — Розумію ваш смуток, леді. Мабуть, страшенно прикро стояти так близько до трону і залишатися для короля таким же прозорим, як цей кришталь у келиху.

Лана почервоніла від обурення. Погляд Етьєна був настільки промовистим, що кожне його слово било прямо в її зачеплене самолюбство.

— Та ти... — почала Лана, але він лише тонко усміхнувся.

— Моя сестра сьогодні привертає занадто багато уваги, — він повернувся до мене і погляд його був надто прискіпливим.

Хоч і він вступився за мене, але це ще не кінець нашій розмові.

Лана на мить заніміла. Потім вона зробила крок ближче до мене. Її обличчя перекосилося, і вона прошепотіла так, щоб чула лише я:

— Я тобі помщуся за це. Затям мої слова.

Мороз пробіг по моїй шкірі. В її очах не було простої дівочої образи, там палахкотіла справжня, темна впевненість. У мене з’явилося дуже погане передчуття, що ці слова — не порожня погроза.

Лана різко розвернулася і, підхопивши спідниці, пішла геть. Арія лише похитала головою, хоча я бачила тінь усмішки на її обличчі.

Цікаво це вона через Етьєна? Чи вона й сама хотіла рот закрити тій паскуді?

— Ти... захистив мене? — тихо запитала у «брата». 

Етьєн повернув до мене голову. Його погляд знову став важким і випробувальним. У ньому не було ні краплі тієї любові, яку можна було б очікувати після такого жесту.

— Не тіш себе ілюзіями, — холодно відрізав він. — Ніхто не має права ображати мою сестру, крім мене самого.

Він знову примружився, повільно обійшовши мене по колу, наче хижак, що вивчає здобич.

— Але не думай, що я забув про наше питання. 

Етьєн не дав мені оговтатися. Замість того, щоб піти, він затримав погляд на Арії, яка ще досі стояла тут. Його обличчя миттєво переобразилося: холод зник, поступившись місцем чарівній, хоч і дещо хижій усмішці.

— Леді, — м’яко промовив він, роблячи крок до Арії. Потім він кивнув мені, але цей жест був наказовим. — Ейво, ти можливо й справді зовсім забула про манери. Представ мені свою чарівну подругу. Я не пробачу собі, якщо така краса залишиться для мене лише прекрасним видінням у цьому залі.

Я заціпеніла. Його улесливість була настільки густою, що здавалася майже відчутною на дотик. Арія закусила губу, її щоки ледь помітно рожевіли під його пильним поглядом.

— Це Арія ДʼОрн, — представила я і сподівалась, що наступними словами зменшу його запал. — Донька герцога. 

Але куди ж там…

— Герцог  ДʼОрн — щаслива людина, — Етьєн вклонився, впіймавши руку Арії. Він не просто цілував її, він затримав погляд на її обличчі занадто довго, розсипаючись у компліментах. — Ваша сукня затьмарює всі вогні в цьому залі, леді Аріє. Але навіть вона не здатна змагатися з блиском ваших очей. Кажуть, ви не лише вродлива, а й надзвичайно розсудлива. Рідкісне поєднання в наші часи.

Арія збентежено усміхнулася, і я побачила, як вона поступово потрапляє під вплив його професійної чарівності. Етьєн продовжував «насипати» компліменти, майстерно вплітаючи в розмову дрібні питання про її родину та плани.