Розділ 21.2

— Про що думки? — Етьєн безпардонно втрутився в мою тишу. — Мрієш, як припасти до королівської руки?

— Хіба не в цьому моя роль?

— Не вгадала, дурненька сестричко. Твоє завдання — вигідний шлюб. Королі на таких не заглядаються. Їм подавай розумних і хитрих. Тих, що зможуть…

— Ти завжди такий гострий на язик? — перебила я і відразу пошкодувала про це.

Невже Ейву в цій сім’ї ніхто не любив?

— А то ти не знаєш, — він весело хмикнув, але раптом його погляд став гострішим. — До речі, про твою «гострість». Батько досі згадує твою останню істерику. Ти ж так запевняла, що вийдеш тільки за графа і на менше не згодна. Навіть спалила ту дорогу сукню, бо вона була «недостатньо величава».

Він підійшов ближче, зазираючи мені в очі. Я відчула, як по спині пробіг холодок.

— А тепер ти ходиш тихіше води, нижче трави. І, хочеш відмовити шлюбу з графом? Ти ж так хотіла багатства, Ейво. Що сталося? Передумала ставати графинею?

— Пріоритети змінюються, — коротко кинула я, намагаючись не видати свого хвилювання.

Обличчя Етьєна вмить втратило глузливий вираз. Він повільно простягнув руку і поправив локон на моїй скроні, але цей жест не був ніжним — він був випробувальним.

— Пріоритети? Ти не знаєш значення цього слова. Слухай, сестричко... пам'ятаєш, що ми пообіцяли один одному того вечора в старому саду, коли ти вкрала батьківський кинджал?

Я заціпеніла. Старий сад? Кинджал? Мої думки гарячково перебирали варіанти, але в пам'яті Ейви була лише порожнеча. Етьєн примружився, його погляд став крижаним.

— Що з тобою? — тихо, майже нерухомо промовив він. — Ти не могла таке забути…

— Сподіваюся, я не перервав важливу сімейну таємницю?

Етьєн миттєво відсахнувся. До нас повільною ходою підходив король Ерідан. Його обличчя залишалося непроникним, але в глибині синіх очей промайнуло щось схоже на… розуміння? Він не просто проходив повз. Він бачив, як мене заганяють у кут, і втрутився саме тоді, коли маска Ейви була готова тріснути.

— Ваша Величносте, — Етьєн схилився в поклоні, приховуючи розгубленість. — Я просто давав сестрі кілька порад.

— Раджу бути обережнішим з порадами, Етьєне, — сухо відказав Ерідан, не зводячи з мене очей. — Часом вони бувають занадто гострими.

Я вже приготувалася почути його наступне запитання, але тишу розірвав швидкий крок. До нас наближався Віконт — батько Ейви. Його обличчя пашіло від збудження, а в руках він стискав якийсь сувій.

— Ваша Величносте! Нарешті я вас знайшов! — вигукнув він, ігноруючи напружену атмосферу. — Як я радий бачити, що сьогодні присутній величний король Азурета…

Батько заговорив швидко й напористо, засипаючи короля лестощами. Для нього я в цю мить була лише частиною інтер’єру, як дорога ваза.

Ерідан ледь помітно зітхнув. 

— Віконте, зачекайте, — владно перебив батька Ерідан, не даючи йому договорити. — Справи зачекають на один танець. Ваша донька обіцяла мені його ще на початку вечора.

Я поспішно кивнула. 

Батько закляк із роззявленим ротом, а Етьєн лише сильніше стиснув щелепи. Король, не чекаючи дозволу, впевнено взяв мою руку і повів у центр зали. Як тільки музика закружляла нас, його долоня лягла на мою талію, а великий палець почав повільно й ніжно погладжувати мою спину крізь тонку тканину сукні.

І знову це відчуття…. Наче я в його руках пластилін.

Бери себе в руки «Ейво»! Зараз точно не час для ніжностей!

— На тобі лиця немає, — тихо промовив він, схилившись до мого вуха. — Все гаразд?

— Етьєн... — видихнула я, намагаючись впіймати ритм, але не змогла. — Здається, він щось запідозрив. Питав про те, чого я не можу знати.

Ерідан без запитань притиснув мене ближче і вів далі танець. Десь глибоко всередині промайнула думка, що він точно знав що робить. І знав, що я не вмію танцювати. 

— Доведеться розповісти, що ти невдало випала з вікна і трохи пошкодила пам’ять, — спокійно відказав Ерідан. Його рука на моїй талії притиснула мене трохи ближче, ніж того вимагали пристойність.

Я намагалась не реагувати на те, як моє тіло розпливається зараз в його руках. В голові навіть промайнув спогад нашого з ним поцілунку. 

Я швидко перевела погляд, зустрівшись із батьком та братом. Вони стояли осторонь, і їхні здивовані, майже ошелешені обличчя змусили мене випрямити спину.

— Встигла щось дізнатися про фіналісток? — запитав Ерідан, плавно розвертаючи мене в танці. Його дотики були м'якими, але владними, він наче заспокоював розтривоженого звіра.

— Не встигла. Етьєн перехопив мене раніше.

— Тобі варто бути ближче до них, — повчально мовив він, і його пальці знову делікатно пройшлися вздовж мого хребта, викликаючи сироти по шкірі. — Особливо придивися до Арії та Лани.

— Ти підозрюєш когось із них? — я підняла на нього очі.

— Ще міг би Кайю, але ж ти навідріз відмовилася в таке вірити.

Музика стихла. Танець зупинився, але Ерідан не поспішав відпускати мою руку. Він підніс її до обличчя, зазирнув у мої очі своїм глибоким синім поглядом і повільно поцілував кінчики пальців. Тільки їх.

Я завагалася, але не відсмикнула руку. Навпаки — затримала його.

— Ерідане... А чому минулі рази ти цілував інакше? Не так, як зараз? — пошепки запитала я і думала, що король не почув. 

Але Ерідан усміхнувся. Ця усмішка була не доброю — вона була хижою, збудливою. 

— Поцілунок кінчиків пальців означає повагу, — прошепотів він так тихо, що чула лише я. — Трохи вище, на кісточках — це знак глибокої симпатії. А ось там, де я цілував тебе раніше... — він глянув на мій зап’ясток, — це означає, що чоловік бажає жінку.

Мої щоки вмить спалахнули вогнем. Серце пропустило удар.

— Що означає... бажає? — ледь чутно перепитала я.

— І якщо жінка не стискає долоню в кулак, — додав він, грайливо підморгнувши, — це означає, що вона погоджується. А ти, Ейво, не стиснула руки жодного разу.

Він відпустив мене, залишивши саму посеред зали. У мене наче земля пішла з-під ніг — я ледь встояла, відчуваючи, як тремтять коліна від його відвертого зізнання.