Розділ 17.3

— Що це було? — звернувся він до Девіана.

— Ми якраз у цьому розбираємося, — неохоче відповів той.

— Наступного разу й розбиратися буде ні з ким, — грізно кинув Ерідан, і я здригнулася від цього припущення. Я не думала, що все настільки серйозно.

— Ти вважаєш, біля тебе такого не могло статися?

Я втиснулася глибше в крісло. Вони точно говорять про той випадок. Усі екрани показували, як я опинилася в прірві, а потім… а як, власне, я з неї вибралася? Мене відпустили?

Але якщо в цьому не замішана Ванда, то навіщо стирали спогади про неї?

— Я б це передбачив, — промовив Ерідан. — Підозрюю, що твоє випробування мало пройти інакше. І всі леді мали б залишитися при тямі.

Я сиділа мовчки, лише переводячи погляд з одного чоловіка на іншого.

— Передбачив, справді? — хмикнув Девіан. — Чи сам зробив би те саме?

Власне, Ерідан і зробив те саме. Він добрався до мого ядра, тільки значно вишуканішим шляхом.

Вони продовжували жбурляти одне в одного звинувачення. Я відчувала себе зайвою. Хотілося повернутися у свою кімнату й спостерігати за ними через дзеркало, кидати саркастичні репліки й сміятися з Багірою з цих двох королів, а не сидіти тут і слухати.

А потім наче в моїй голові зʼявились спогади. Голоси, що я чула, коли моє тіло було паралізоване. 

— Я згадала! — перекричала я їх обох, щоб припинити сварку. — Ніхто не дістався мого ядра. Вони сказали, що в мене блок із чотирьох стихій. І, схоже, його важко пробити.

— Але наступного разу вони підготуються краще, — промовив Ерідан.

— А звідки взявся цей блок? — примружився король Ембрії.

Ми з Девіаном одночасно глянули на короля Азурета. В його холодних очах не було жодної емоції. Та все ж підкралася думка, що це зробив саме він.

— Хіба не головне, що я жива? — запитала я. — І якщо вже Його Величність Ерідан тут, то, думаю, нам варто знайти того, хто полює на дві стихії. Дві голови добре, а три краще.

Я перевела подих і підвелася. З Еріданом я ще точно поговорю про цей блок. Але мені не хотілося їхніх сварок через мене. І тим більше війни між двома стихіями.

Я випалила на одному подиху все, про що ми говорили з Девіаном:

— Ми дійшли висновку, що хтось із леді знає мій секрет. Хтось із них і працює з противниками двох стихій. І ще король Девіан натякнув, що леді сама не могла все це провернути. Наречені не знають завдань. А от хтось із його команди точно знає всі аспекти випробування заздалегідь. І, найімовірніше, леді та один з організаторів випробування перебувають у змові.

Я нарешті видихнула.

— Розумно, — відповів Ерідан після кількох хвилин напруженого мовчання.

— Я думаю, що це Роса, — сказала я.

— Роса? Навряд, — відмахнувся Ерідан. — Якби вона була з кимось в змові, я б знав.

І цей король її виправдовує. Та що вона їм такого зробила?

— Вона підла й підступна, — я почала доводити, не стримуючись. — Вона не любить мене більше, ніж інші. А це підозріло. Я ж їй нічого не зробила.

Девіан і Ерідан переглянулися і водночас розсміялися.

Я завмерла, не розуміючи, що відбувається. Чого це вони так шкіряться?

— Ти б так не говорила, якби пам’ятала, — крізь сльози сміху мовив король Ембрії.

Я насупилася і чекала продовження.

— Ти спалила всі її сукні після другого випробування, — Девіан уже опанував себе. — Лише тому, що Роса виграла. Ось вона й відіграється на тобі, як може. Але це зам’яли, бо ти пообіцяла, що більше такого не буде. З твого боку і справді не було настільки радикальних дій. Окрім дрібних капостей, які ти дуже добре приховувала.

Схоже не дуже, якщо про них знає Девіан.

— Але, як то кажуть, вода все пам’ятає, — хмикнув Ерідан, схрестивши руки на грудях.

— Ох… — я важко опустилася в крісло й прикрила рот долонею.

Я вже зрозуміла, що цінності життя Ейви й мої — різні. 

— Тим паче, Роса — сестра Ерідана, — додав Девіан, і цим добив мене остаточно.

Так ось хто підтвердив здогадки Ерідана про мої дві стихії. Роса.

— Троюрідна, — сухо уточнив Ерідан. — І вона не мала наміру тобі шкодити. Ми з нею говорили нещодавно. Вона навіть визнала, що після того падіння ти змінилася… хоч і стала трохи…

Він замовк.

Іншою? Ні. Швидше божевільною. У її приторно-манірному світі будь-хто, хто не грає за правилами, вважається хворим.

І раптом усе стало на свої місця.

Роса справді не шкодила мені. Вона спрямувала всю свою силу на Ванду. Це я сама втрутилася і загнала себе в прірву.

Але тоді постає інше питання.

Чому магія води в якийсь момент не підкорялася ні мені, ні Росі?

Чому вона затягнула нас обох?

Це було занадто точно. Занадто вивірено. Хтось знав, як усе складеться. Знав, що Роса використає воду проти Ванди і я захочу її захистити. Знав, що я піду останньою. І знав, як перехопити контроль. Цей хтось теж володіє водною стихією.

Я різко підвела голову.

— Це було сплановано, — сказала я твердо. — Хтось знав послідовність випробування. Знав реакції Роси. Знав мене. І скористався моментом, коли магія вийшла з-під контролю.

Я говорила швидко, чітко, ніби боялася втратити нитку думки.

— Якщо це не Роса, як ви стверджуєте, — підсумувала я, — то хтось навмисно підставляє її. І цей хтось дуже близький до неї.

Я згадала всі трапези. Усі розмови.

Арія й Лана. Вони завжди поруч. Завжди шепочуться з Росою. Дві стихійниці вітру, які крутяться біля водниці. 

Девіан повільно опустився в крісло, наче відчув вагу сказаного.

Ерідан насупився так, що брови майже зійшлися на переніссі.

— Хтось дуже розумний і хитрий грає проти нас, — нарешті мовив він.

Проти нас.

Це прозвучало несподівано приємно. Наче він справді ставив мене по цей бік, а не розглядав як джерело проблем.

— Гаразд, леді Ейво, — сказав Девіан уже спокійніше. — Після сьогоднішнього вам потрібно відпочити. Завтра буде важкий день.

Я зрозуміла натяк. Хлопчики хочуть поговорити без мене.