Розділ 10.1

Король Ерідан привітався з нами, але його погляд одразу ж упав на мене.

Ох. Мабуть, варто було б підвестись… але я застрягла в його блакитних очах, наче в пастці.

Кайя стояла поруч, така ж приголомшена, як і я. Ніхто не наважувався почати розмову. Ми не знали, чого очікувати від цього чоловіка, який виглядав так, ніби читає нас наскрізь.

Здається, він зрозумів, що я й не думаю рухатись, бо тихо хмикнув.

— Ви проявили себе вельми достойно у водному випробуванні, леді, — промовив він, злегка схиливши голову в стриманому жесті поваги.

— Дякую, — отямилась Кайя.

— А ще гарно використали силу води, леді Ейво.

Я ковтнула повітря.

— Вам здалось, — прошепотіла ледь чутно.

Ерідан коротко, майже невловимо, засміявся.

— А вам, леді Кайє, теж здалося? — він перевів погляд на подругу. Та лише розгублено кліпнула. — Я так і думав. Залиште нас наодинці.

Кайя перед тим, як піти, кинула на мене тривожний погляд, але суперечити королю не сміла.

Я спостерігала, як її силует віддаляється, поки не зник у проході. Залишивши мене сам-на-сам із цим… чарунчиком серветок.

Він дочекався тиші й неквапно сів поруч, зберігаючи королівську поставу навіть у такій простій дії.

— Вам, мабуть, цікаво, для чого я тут? — він говорив спокійно, поглядом ковзаючи десь уперед. — Не буду вас мучити здогадками. Ви мені цікаві, леді Ейво.

Я мало не збилася з дихання.

Що він щойно сказав?

Навіщо я здалась цьому… втіленню самовпевненості?

Хоча… приємно чути, що цікава.

— Я хотів би запропонувати вам доволі привабливу угоду, — продовжив він.

Я не могла вирішити, що робити: дивитися на нього чи втікати поглядом. Тож просто втупилась у його профіль. Дивилася на лінію щелепи, яка рухалась під час його слів. Наче гіпноз.

— Поєднання двох протилежних стихій я не зустрічав за все своє життя. А у вас це вийшло.

— Вам здалось, — повторила я майже машинально.

— Вам не набридло це казати? — він повернув голову до мене, і раптом мені стало моторошно. Холодок пробіг по спині. — Думаєте, я повірю, що Роса, яка й пальця не вдарить заради інших, раптом допоможе своїй конкурентці у чвертьфіналі? Не жартуйте зі мною, леді Ейво. 

Я мовчала, лише дивилась до нього, намагаюсь зрозуміти, що ховається за його невидимою маскою. 

— Та й ви раніше не проявляли благородних ходів у бік конкуренток, — добавив він тихо. 

— Люди змінюються, — прошепотіла я.

Особливо коли їх переселяють у чуже тіло.

— Не настільки, — спокійно заперечив Ерідан. — У вас є щось… що я не можу збагнути. Але ви можете допомогти мені, а я вам.

— І навіщо мені це? — промовила дещо зухвало, хоча всередині все стискалось.

— Щоб відкрити власну природу. Людина, яка не розуміє своїх сил, стає їх жертвою.

Я відвернулась, намагаючись зібратись.

Цей чоловік діяв на мене надто дивно. Його погляд, його голос — усе змушувало довіритись. Наче він торкався не слів, а чогось глибше.

Але я не збиралась віддавати йому себе, навіть частинку, просто так. Хай він і король.

Він занадто високої думки про себе.

— І ви так впевнені, що я не впораюсь без вас? — кинула я.

— Впораєтесь, — легко визнав він. — Але це займе набагато більше часу, леді Ейво. Я можу допомогти вам опанувати обидві стихії й використовувати їх так, як це потрібно. У наш час незнання власної сили — це як мати ноги й при цьому вперто лежати в ліжку. Дар є, а користі з нього — нуль.

Безкоштовний сир буває лише в мишоловці. І я це дуже добре знала. Тож…

— А я вам що? — запитала я різкіше, ніж хотіла.

Ерідан повернув до мене обличчя, і його погляд буквально обпік.

— Я ж сказав: ви мені цікаві, — він легко торкнувся кінчиками пальців мого підборіддя. — Цього більш ніж достатньо, щоб я захотів допомогти.

Його дотик був теплим й дивовижно м’яким. Я на мить затамувала подих від цієї непристойної близькості, яка стирала межі між нами швидше, ніж я встигала звести нові.

Ерідан не просто торкався — він випробовував, обережно, мовби хотів зрозуміти, чи зреагую я, чи здригнусь, чи… схилюся йому назустріч.

Він міг справляти враження не тільки зовнішністю чи статусом, його слова проникали глибше, ніж мені хотілося визнавати.

І я знала, що не варто піддаватися. Життя навчило не довіряти настільки привабливим чоловікам.

— Я впевнена, король Девіан впорається не гірше, — кинула я.

Його тихий смішок знову пройшовся по мені холодком і чимось приємним водночас. Ерідан не відпустив мого обличчя, лише вивчав мене, наче перед ним загадка, до якої він уже підібрав ключ, але навмисно не відкриває.

Мені було… дивно. Приємно. І водночас — неприємно.

Він прийшов до мене, говорить, що я йому цікава… але цікаве йому моє вміння, моя сила, те, чому я можу використовувати дві стихії.

Але слово «використовувати» звучить надто гучно.

— Подумайте до наступного випробування, — сказав Ерідан, і його рука повільно ковзнула нижче, торкнувшись моєї.

Я затримала подих.

Він підніс мою руку до вуст і торкнувся шкіри вище пальців — ледь, без натиску, так ніжно, що по всьому тілу прокотилися сироти.

— І не забувайте, що наша розмова має залишитись таємницею, — його голос знизився, став майже шовковим.

— А якщо ні? Ви знову зробите все, щоб я була з вами наодинці? — видушила я, раптом згадавши Костикові слова про те, що в цьому світі чоловік і жінка не мають бути наодинці.

— Якщо у вас виникне таке бажання, — кутики його губ ледь помітно піднялися.

Він встав і пішов у глиб саду.

Він… щойно фліртував?

Боже.

Що це зі мною? Мені вже мариться.

Я нарешті змусила себе підвестись. Ноги ледве слухались, ніби Ерідан досі тримав мене за руку, хоча він уже пішов.

Повітря здавалося густішим, а світ тихішим після його присутності.

Йти було важко не фізично, важко було відривати думки.

Ерідан сказав, що я йому цікава. Сказав, що допоможе. Чого він хоче насправді? І чому я взагалі думаю про це так, ніби важливо, чим він керується?