Розділ 1

Магія стихій живе у кожному з нас.

Одні народжуються з подихом вітру, вони легкі, непередбачувані, вільні. Вони відчувають рух повітря навіть тоді, коли навколо спокій і тиша.

Інші діти води. Спокійні, глибокі, мудрі. Вони здатні зцілювати, але й руйнувати, якщо їх розгнівати.

Є ті, в чиїх жилах палає вогонь. Вони світяться пристрастю, і поруч із ними завжди тепліше, навіть у найтемнішу ніч.

А є ті, кого кличе земля. Вони тверді, як скелі, вірні своїм кореням і здатні вирощувати життя там, де інші бачать лише порожнечу.

Ми всі трохи вода, трохи земля, трохи вогонь і трохи повітря. Але в кожного є своя стихія, та, що сильніша за інші. І одного дня, саме вона може змінити вашу долю.

***

— Що нам із нею робити? Якщо королівство дізнається, що дівчина померла під моїм захистом... Мені не жити. Ти розумієш, наскільки це серйозно? Як взагалі таке могло статися? — схвильовано промовив король Ембрії, намотуючи кола навколо столу.

На столі лежала мертва рудоволоса дівчина у червоній сукні. Вона виглядала так, наче ось-ось оживе. Але цього не сталося ні зараз, ні пів години тому.

— Заспокойтеся, будь ласка, Ваша Величносте, — трохи різко відповів його опонент. — Я думаю…

— Думай, думай, — чоловік продовжував ходити, а кола намотувалися самі по собі. Він уже подумки прощався з усім. Із престолом, із життям, яке так довго будував. Що буде далі? Він не зможе повернутися навіть до колишнього життя. Люди не дадуть йому спокою. У кращому випадку його спалять. Через те, що не зміг зберегти одну з обраниць.

— Ваш настрій надто тисне на мене, — промовив опонент і тугіше стягнув свій хвіст.

— Тисне? Та ти хоча б…

— Будь ласка, Ваша Величносте, — перебив його опонент. — Я маю ідею. Вона ризикована. Король мого королівства якраз розбирався у дії води, а саме її здатності бути пов'язаною з усіма місцями прекрасного всесвіту.

— І чим це нам допоможе? — гаркнув король.

— Тим, що душа Ейви покинула цей світ, але завжди можна знайти когось іншого на це місце.

— Про що ти говориш? — король уже не витримував.

— Коли людина гине, то в перші секунди її душа перебуває ніде і водночас між усіма світами одразу, і її можна витягнути.

— Нісенітниця! Якщо ми когось уб'ємо, це буде вбивство! — на нервах король не міг чітко сформулювати свою думку. — Що я за король, якщо почну вбивати своїх підданих? А в інших королівствах і немає сенсу шукати, якщо ми витягнемо з когось душу, є шанс попастись на злочині. 

— А якщо не з цього світу? А, наприклад, дівчину, яка втратила все і, можливо, радо віддасть свою душу?

Король зупинився. Поглянув на Ейву, яка лежала без подиху, потім на того, хто щойно сказав найбільш абсурдну, але водночас найбільш реальну ідею.

— І як це організувати?

— Я вже пробував подорож між світами. Бачив таке, що навіть у голову не влізе. Довго там знаходитись на жаль не можна, бо тіло починає дивно поводитися в чужому середовищі. Та найдовше зміг пробути двадцять хвилин у світі, де немає місця магії. Там, де хмарочоси й технології поглинули все святе від магії. А люди зациклені лише на плотських потребах. 

Король замислився і зрозумів: що більше він думає, то більше втрачає часу. Потрібно взяти себе в руки. Зрештою, він монарх. І деколи заради королівства потрібно йти на важкі кроки.

— Дурний світ... Там не важко буде знайти душу, яка розчарувалася у власному існуванні, — промовив король. — Знайди ту, яка хоч за характером схожа на Ейву: запальна, самовдоволена, імпульсивна, але не надто розумна. Взамін я обіцяю тобі підвищення. І за кошти королівства відправишся у відпустку. Поки підроблена Ейва буде тут, вона не повинна тебе бачити.

— А вас? — опонент на мить завмер.

— А про мене, вона ніколи не дізнається, — промовив король. — Якщо все буде вдало, то я просто буду її королем. І наступне випробування буде ж водне, а отже ми зробимо все, щоб вона програла. Її божевілля, ми спишемо на амнезію, усі ж знають, що Ейва випала з п'ятого поверху. Потрібно лише не викликати підозр, допоки вона буде тут, а після випробування це буде вже справа її батьків. 

***

— Хто б лишень подумав, — промовляв мій юрист. — Єва, ти справді прогоріла. Все знищено… те, що твої батьки будували, а до них і їхні батьки. Ти все втратила.

Я опустила голову, слухаючи Владислава. Він ніколи не добирав слів. Але вони, як завжди, влучали в ціль.

— Ти віддала один із найкращих флоатинг-центрів у країні. Твої батьки трималися за цей бізнес, а ти… — він невдоволено похитав головою.

Я закусила губу. Владислав говорив, наче я бездумно все зруйнувала. Але ж правда була іншою. Центр уже кілька років ледве тримався на плаву. Клієнти йшли, конкуренти росли, а витрати лише збільшувались. Я дивилася у звіти, у порожні зали, у старіючі басейни й розуміла: це більше не рентабельно. Потрібна реклама, нові технології. А це все гроші, яких у мене не було. 

І пів року тому з’явився він.

Захар. Той самий хлопець зі школи, який колись допомагав мені з математикою, прикривав перед вчителями, носив мої зошити. Мій перший герой. Моя перша закоханість.

Він повернувся у дорогому костюмі, з тією ж самою усмішкою, але вже іншою, більш впевненою, хижою. І сказав, що може допомогти. Мені всього лиш потрібно продати бізнес. Пів року він навʼязував мені цю ідею. І врешті я здалася, бо не вивозила більше цього. Для моїх двадцяти пʼяти це було занадто.

«Ти вийдеш із гри з честю», — сказав він. І я повірила. Бо завжди вірила йому.

Я продала центр, думаючи, що так рятую себе від ще більшого краху. Але вже наступного ж тижня він підключив інвесторів, вклав гроші і заклад ожив. Мій заклад. Моя робота. Моє життя. Він міг зробити це зі мною. Міг поділитися ідеєю, підставити плече. Але він просто дочекався, коли я впаду, щоб піднятися самому.