Розділ 4 — Незручні запитання

Гості вже трохи розслабилися після салюту та шампанського. У вітальні стало затишніше: хтось перемістився на диван, хтось перемовлявся на кухні. Сміх знову повернувся в кімнату — але тепер він звучав м’якше.

Мая сиділа поруч із Даніелем, тримаючи чашку гарячого чаю. Її щоки були все ще теплими — після дороги, хвилювання і… присутності хлопця поруч.

— О, то це він той герой сьогоднішньої ночі? — підморгнула тітка Валентина, притискаючи серветку до грудей.

— Та не перебільшуй, — ніяково посміхнувся Даніель.

— А ми думали, — втрутився дядь Вітя, піднімаючи брови, — ви вже наречені!

Сміх прокотився столом.

Мая різко втягнула повітря.

Її обличчя миттєво спалахнуло червоним.

— Ні! — вона ледь не захилилася вперед. — Ми… ми навіть…

Слова застрягли в горлі.

Даніель тихо засміявся.

Не гучно — м’яко, з ледь помітною теплиною.

— Ми сьогодні тільки познайомилися, — пояснив він спокійно, але з усмішкою. — Просто так сталося, що опинилися поруч у потрібний момент.

— А виглядаєте, ніби знаєтеся роками, — буркнув хтось із гостей.

Тітка Валентина уважніше глянула на Майю.

— А де ви взагалі зустрілися?

Мая ковтнула.

На мить у пам’яті промайнула нічна вулиця…
сніг…
літня жінка на лавці…

Вона відчула легкий холод десь усередині.

Даніель відповів першим — спокійно, розважливо:

— Біля новорічного ярмарку. Мая не мала як доїхати додому, а там якраз… трапилася ситуація. Ми допомогли жінці, викликали швидку. Потім я вирішив провести її до дверей.

— Ох… — тітка видихнула, рука торкнулася грудей. — Оце ніч у дитини…

Дядь Вітя покрутив головою.

— А ми думали, ви гуляти ходили.

Мая опустила очі.

Її пальці трохи стиснули чашку.

— Не до гулянь було, — тихо сказала вона.

Мама кивнула.
В її погляді не було докору — лише розуміння.

Батько мовчав, але уважно спостерігав за Даніелем.

Той сидів рівно, не ховав очей, не виправдовувався.

Його голос був спокійним, упевненим:

— Я не хотів, щоб вона поверталась сама вночі. Тим більше після такого.

Коротка пауза.

Тишу порушив дядь Вітя — вже лагідніше:

— Ну, тоді правильно зробив, синку.

Тітка Валентина зітхнула.

— Але все ж… — вона посміхнулася хитро. — З вас гарна пара була б.

Мая ледь не вдавилася чаєм.

— Тітко!..

Щоки знову спалахнули палаючим рум’янцем.

Даніель злегка нахилив голову, усміхнувся краєчком губ.

— Давайте не поспішати з висновками, — сказав він легко. — Нехай Новий рік сам вирішить.

Сміх знову прокотився кімнатою.

Мая на мить підвела на нього очі.

Їхні погляди перетнулися.

Світло гірлянд відбилося у зелені її очей.

І вона відчула —

не все між ними почалося сьогодні.

Деякі історії просто чекали свого часу,
щоб зустрітися в одну зимову ніч.

Даніель ледь нахилився вперед, наче спеціально, щоб усі краще його почули. На його вустах грала усмішка — трохи зухвала, але тепла.

— Не переживайте, — сказав він спокійно, ковзнувши поглядом по тітці Валентині, дяді Віталію, мамі Ареї та батькові Маї. — Що буде — ви дізнаєтеся першими.

А тоді — жартома підморгнув Маї.

У неї миттєво запекли щоки.
Ще мить — і вона б напевно сховалася під стіл.

За столом здійнявся тихий гул — хтось перешіптувався, хтось всміхався, а тітка Валентина вже встигала здивовано округляти очі.

— То ви… все ж зустрічаєтесь? — не витримала вона, але в голосі звучало більше цікавості, ніж докору.

Маи розгублено ковтнула повітря.

Вона хотіла щось сказати…
пояснити…
заперечити…

Та Даніель випередив.

— Ми сьогодні зустрілися вперше, — сказав спокійно, але тепло. — І так вийшло, що Новий рік… ми зустріли разом.

Він на мить глянув на Маю.

У його погляді не було гри.

Лише ніжність.

— Вона не мала як доїхати додому, — продовжив він. — А я… просто не міг залишити її саму.

Батько тихо кивнув — видно, слова припали йому до душі.

Мати зітхнула полегшено.

Тітка Валентина ще трохи покривила губи — але усмішка все ж прорвалася.

— Молодець хлопець, — буркнув дядя Вітя, піднімаючи келих. — Не кинув дівчину вночі саму.

— А новорічний ринок праці? — уточнила мама Арея, ніби намагаючись скласти пазл подій.

Мая м’яко всміхнулася.

— Ми туди зайшли… випадково. — її голос був тихим, але впевненішим. — Було красиво. Вогники… музика… сніг…

— І бажання, — додав Даніель майже пошепки.

Мая здригнулася — серце стислося.

Їхні погляди перетнулися.

В ту мить усе навколо стихло.

Ні гостей.
Ні новорічного шуму.
Лише вони двоє.

Тітка Валентина тихо штовхнула чоловіка ліктем:

— Дивись, дивись… от іскра є…

— Еге ж… — буркнув він, але усмішка була теплою.

Мати Маї поглянула на доньку уважніше.

У її очах промайнуло розуміння.

І теж — трішки страху.

І трішки радості.

— Ну що ж, — сказала вона м’яко. — Рік почався… несподівано.

— Так, — погодився Даніель. — Але іноді саме так починаються найкращі історії.

Він знов підморгнув.

А Мая відчула —

що цей Новий рік
вже змінює її життя.

Гості вже посміхалися м’якше, сміх почав стихати, а за столом лишився тільки приглушений шум тарілок. Мая тихо встала, налила собі води — і майже одразу мама підійшла слідом.

— Маю… — її голос звучав спокійно, але очі були наповнені тривогою. — Нам треба поговорити.

Данiєль тактовно відвернувся, допомагаючи переставляти тарілки.
Мая видихнула й кивнула.

Вони перейшли на кухню. Лампа світла теплим жовтим світлом, за вікном — темна ніч і поодинокі салюти.

Мама сперлася долонею об край столу.

— Ти навіть не сказала, що тебе не буде додому… — її голос здригнувся. — Я дзвоню — не відповідаєш. Новорічна ніч. Я не знаю, де ти. Я не знаю, з ким ти…

— Мамо… — Мая знітилася. — У мене розрядився телефон. І… трапилося багато всього. Я не планувала так.