Розділ 25 — Щасливий кінець

Дана

Ранок був дивовижно ясним, сонячні промені лагідно падали на землю, а повітря наповнювалося запахом свіжої роси і квітів. Я стояла на порозі нашого дому, відчуваючи тепло Романового погляду на собі. – Романе… – прошепотіла я, відчуваючи, як серце наповнюється щастям, а живіт ворушиться, нагадуючи про нашого малюка. Він підійшов і обійняв мене, стискаючи так міцно, що всі страхи і тривоги минулих років відступили. – Ми це зробили, Дано, – промовив він, і його голос звучав як музика для моєї душі.

Всі наші союзники були поруч: Артем, Семен, Валентина Степанівна, навіть Дмитро з Лізою і маленькою Мартою. – Ми так довго чекали цього моменту, – промовила Валентина Степанівна, посміхаючись, – і нарешті, ваша родина вільна. Моє серце переповнювалося вдячністю за людей, які допомогли нам вижити, пережити всі небезпеки і віднайти щастя.

Марія остаточно зникла з нашого життя, і я знала: тепер ми в безпеці. – Вона більше ніколи нам не зашкодить, – сказала я сама собі, відчуваючи, що страхи минулого залишилися далеко позаду. – Ми разом, – додала я, дивлячись на Романа, – і цього достатньо, щоб бути щасливими.

Роман

Я дивився на Дану і відчував, як повертається повна пам’ять, кожен момент нашого життя, кожен спогад про труднощі, боротьбу і радість. – Я пам’ятаю все, Дано, – сказав я, стискаючи її руки. – Кожну хвилину, кожен поцілунок, кожну боротьбу. І навіть тоді, коли здавалося, що я втратив все, любов моя залишалася непохитною. – Тепер ми разом, і ніхто нас не розлучить, – промовив я, відчуваючи тепло її серця поруч зі своїм.

Наш дім наповнився сміхом і радістю. Ми разом з Дитиною, що ворушилася у животику Дани, планували майбутнє. – Я хочу, щоб наш малюк знав любов, яку ми пережили, – подумав я, дивлячись на Дану. – І щоб він виріс у світі, де панує добро і радість, – додав, відчуваючи, як щастя заповнює кожну клітину його тіла.

Дана

Я дивилася на Романа і відчувала, що тепер все стало на свої місця. Ми подолали всі небезпеки, пройшли через біль, втратили і віднайшли пам’ять, перемогли всіх ворогів. – Романе, я щаслива, що ми разом, – сказала я, відчуваючи, як сльози радості спадають по щоках. – І що наш малюк буде рости в любові і щасті, – додала я.

Ми разом вийшли на подвір’я, де зустріли всіх наших друзів. – Це наш день перемоги, – сказав Артем, піднімаючи келих з шампанським. – За Дану, Романа і їхнє щастя, – додав Семен, сміючись і радіючи. Моє серце билося шалено, бо тепер наші союзники стали частиною нашої великої родини.

Роман

Я дивився на Дану, і кожна клітина мого тіла відчувала любов і захист. – Ми зробили це, – промовив я, стискаючи її руки. – І тепер ніщо не може нас розлучити, – додала вона. Наші погляди зустрілися, і в них був весь сенс життя: пережити, вижити, перемогти і бути щасливими разом.

Ми розмовляли про майбутнє: про наш будинок, про наші мрії, про виховання дитини. – Я хочу, щоб наш малюк ріс щасливим, – промовила Дана. – І ми будемо разом навчати його цінувати любов і рішучість, – відповів я.

Дана і Роман (разом)

Ми разом стояли на порозі нового життя. – Разом ми все подолаємо, – промовили ми одночасно, і наші серця билися в унісон. Ми знали, що попереду будуть нові випробування, але тепер вони вже не здавалися страшними. – Бо ми разом, – додав я, і Дана усміхнулася, відчуваючи тепло і безпеку поруч зі мною.

Наш малюк ворушився у животику Дани, і це відчуття заповнювало наше життя сенсом. – Це справжнє щастя, – промовила вона. – І ми його заслужили, – відповів я. Ми знали, що любов перемогла, боротьба закінчилася, і тепер перед нами відкрився світлий, сповнений радості і надії шлях.

Ми святкували разом з усіма друзями, сміялися, обіймалися, ділилися емоціями. – Нарешті ми можемо жити спокійно, – сказала Валентина Степанівна, і я відчула, що щастя всіх наших союзників стало частиною нашого життя.

І тоді ми разом, тримаючися за руки, дивилися на захід сонця. – Це наш початок, – промовила Дана. – Так, наш щасливий початок, – відповів я. Ми знали, що попереду буде нове життя, нові радості, але тепер ми були разом, і це головне.