Розділ 19 — Полон і рятування

Дана

Світ навколо здавався безпечним лише на перший погляд. Ранок почався тихо, але я відчувала внутрішнє тривожне передчуття. – Романе, щось не так… – тихо прошепотіла я, відчуваючи, як живіт ворушиться, нагадуючи про наше маленьке диво. Він взяв мою руку, і я відчула його рішучість, яка була сильнішою за будь-який страх. – Не переживай, Дано, – відповів він, – ми будемо разом, і ніхто не зможе нас зупинити.

Але навіть його слова не знімали тяжкості відчуття небезпеки. Марія стала ще більш підступною, і я знала, що вона готова піти на все, щоб забрати мене. Ми рушили караваном фур, рухаючись вузькими дорогами, але кожна тінь, кожен звук здавався небезпечним сигналом. Я дивилася на дорогу, і серце билося шалено.

Раптом із темряви вискочила чорна машина, і я миттєво зрозуміла, що це пастка. – Романе! – крикнула я, стискаючи живіт. Він миттєво відреагував, направляючи караван об’їжджати перешкоду. – Артем, Семен, прикривайте фланги! – наказав він, голос його був холодний і рішучий.

Я дивилася на нього, на його рішучість і відвагу, і відчувала, як страх поступово відступає, але серце все одно тріпотіло від напруги. Фігури у темряві наближалися, і я зрозуміла, що Марія особисто керує цією атакою. Її холодний погляд, повний ненависті і рішучості, проймав мене до кісток.

– Дано, залишайся в кабіні! – крикнув Роман. Я підкорилася, відчуваючи, як його руки міцно стискають мою талію, немов щит. Він вийшов назустріч небезпеці, і я бачила, як кожен його рух сповнений точності та відваги. Артем і Семен миттєво підтримали його, вступаючи у короткий бій із помічниками Марії.

Раптом Марія сама наблизилася, і її погляд був пронизливим. – Дана, ти моя, – холодно сказала вона. – І ніхто не завадить мені отримати те, що належить мені. Я відчула, як страх підступає зсередини, але Роман стояв переді мною, як стіна. – Ніколи! – крикнув він, відштовхуючи її назад.

Ми проривалися через ніч, ухиляючись від переслідування, але раптом помітили нову пастку. Велика вантажівка заблокувала дорогу, і Роман миттєво відчув небезпеку. – Дано, тримайся! – крикнув він. Я відчула, як серце вискакує з грудей, але його руки тримають мене міцно, і це давало відчуття безпеки.

Фігури наближалися, і я зрозуміла, що нас оточують. Марія усміхалася, впевнено крокуючи вперед, а її помічники блокували дорогу. – Вона хоче забрати мене, – подумала я, відчуваючи холод страху. Раптом почався бій. Роман відштовхував помічників Марії, Артем і Семен вступили в боротьбу, а я спостерігала, молячись, щоб все закінчилося без жертв.

І тут з’явився несподіваний союзник — старий друг батьків Дани, який жив за кордоном. Він миттєво кинувся на допомогу, і ми змогли прорвати оточення. Марія була змушена відступити, але її погляд залишався холодним і рішучим. – Це ще не кінець! – крикнула вона, відступаючи у темряву.

Ми продовжили рух, але небезпека залишалася. – Тепер ми маємо знайти безпечне місце, – сказав Роман, тримаючи мене за руку. Я відчула, як страх поступово відступає, замінюючись на відчуття надії. – Ми вижили… разом, – прошепотіла я.

Але ніч ще не закінчилася. Марія могла повернутися будь-якої миті, і ми знали: попереду нові випробування. Я дивилася на Романа, і кожен його рух, кожен погляд говорив: він готовий захистити нас від усього. – Ми сильніші разом, – подумала я.

Роман (думки)

Кожен кілометр дороги був випробуванням, але я відчував, що любов і відвага допоможуть нам пережити будь-яку ніч. Марія не зупиниться, поки не досягне свого, але я готовий йти на все, щоб захистити Дану і нашу дитину. Сили союзників, відвага наших друзів і наша любов зроблять нас непереможними. І навіть якщо прийдеться ризикувати життям, я зроблю все, щоб врятувати її. Бо життя Дани і нашого малюка — найдорожче, що у мене є.