Розділ 17 — Перехрестя долі

Дана

Ранок настав з важким сірим небом, і кожен крок здавався невизначеним. Я дивилася на дорогу через вікно фури, відчуваючи, як живіт ворушиться, і думала про небезпеку, яка нас переслідує. – Романе, ми не можемо постійно тікати, – тихо сказала я. Він стиснув мою руку і подивився мені в очі: – Ми знайдемо вихід, Дано. Я обіцяю.

Раптом на рації пролунало голос Артема: – Романе, стоп! Ми маємо зміну ситуації! Моє серце стиснулося. – Що сталося? – спитала я, відчуваючи страх. – Марія планує щось велике, – відповів він. – Вона намагається оточити нас.

Я відчула, як холод пробіг по спині. – Вона не відступить, – шепотіла я. – І ми теж не можемо.

Роман

Марія стала ще більш небезпечною. Вона знайшла спосіб зрадити нам старого водія з нашого оточення, який погодився передати координати нашого маршруту. – Вона знає кожен наш крок, – промовив я тихо, але рішуче. – Але ми не дозволимо їй забрати те, що нам дороге.

Я наказав водіям підготуватися до непередбачуваного. – Всі фури рухаються строго за мною, – сказав я. – Артем і Семен, прикривайте фланги. Ми рушили, відчуваючи, що кожна хвилина може стати вирішальною.

Дана

Туман накрив дорогу, і я ледве бачила фари фур попереду. – Романе, вони йдуть за нами, – прошепотіла я, стискаючи живіт. – Залишайся спокійною, – відповів він, притискаючи мене до себе. Я відчувала тепло його рук і рішучість у погляді.

Раптом із лісу вискочили два автомобілі. – Марія! – крикнув я, відчуваючи лють. Вона посміхалася холодно, впевнено, наче граючи у гру, де ми лише фігури на дошці.

Роман

Ми змушені були зупинитися на вузькій дорозі. – Дано, залишайся в машині! – крикнув я. Я вийшов назустріч небезпеці, знаючи, що будь-яка секунда може коштувати життя. Марія підійшла ближче, її помічники блокували наші фури. – Це твоя остання спроба, – сказала вона. – І ти програєш.

Я відчув лють і захист одночасно. – Ми не програємо, – крикнув я, і Артем та Семен кинулися на допомогу. Бій був коротким, але напруженим. Я відчував, як серце Дани б’ється в такт моєму, і це давало силу.

Дана

Я сиділа в кабіні, стискаючи живіт і дивлячись, як Роман бореться за нас. Тоді я побачила незнайомця, який з’явився з боку дороги і кинувся до нас. – Допомога! – крикнув він. – Ви не одні! Моє серце відчула надію. – Хто це? – прошепотіла я.

Роман

Цей несподіваний союзник миттєво змінив ситуацію. – Це друг батьків Дани, – шепотів я сам собі. – Він допоможе нам втекти. Разом ми змогли відкинути напад Марії, і вона змушена була відступити. Її погляд залишався холодним і пронизливим, але тепер ми мали шанс.

Дана

Я відчула, як Роман обіймає мене, і страх поступово відступає. – Ми пережили ще одну ніч, – тихо сказала я. – І будемо переживати ще багато, – відповів він. – Але разом ми сильніші, ніж будь-яка загроза.

Я дивилася на дорогу і думала про майбутнє. – Попереду ще багато випробувань, – подумала я. – Але ми не самі, – додала всередині себе, відчуваючи надію.

Роман (думки)

Я дивився на Дану, її очі, повні страху і рішучості. Я розумів одне: попереду ще багато небезпек, але тепер ми не одні. Зі союзниками, з любов’ю і рішучістю ми вистоїмо. І навіть Марія не зможе забрати від нас те, що найцінніше — нашу родину.