Розділ 16 — Ніч втечі

Дана

Темрява ночі огорнула нас, і лише фари фур освітлювали дорогу перед нами. Я сиділа у кабіні, тримаючи живіт і відчуваючи, як дитина ворушиться всередині. Серце билося шалено, адже ми знали: Марія не залишить спроби зупинити нас. Валентина Степанівна дивилася на мене з тривогою, але мовчала.

– Романе, а якщо вона знайде нас прямо зараз? – тихо спитала я. – Не панікуй, – відповів він, тримаючи мою руку. – Ми підготувалися. Все буде добре. Але навіть його слова не змогли повністю заспокоїти мене.

Я помітила тінь на узбіччі дороги. – Романе! – крикнула я. Він підняв руку, щоб я заспокоїлася, і одразу відреагував на потенційну загрозу. – Вони нас переслідують, – промовив він тихо, але рішуче.

Роман

Марія активізувала своїх людей, і тепер ми опинилися у ситуації, коли кожна помилка могла коштувати життя. – Артем, прикривай лівий фланг, – наказав я. – Семен, стеж за трафіком і сигналами, – додав. Кожен водій каравану знав, що тепер наша ніч — це не просто дорога, а справжня операція з виживання.

Фігури у темряві наближалися, і я зрозумів: Марія готова на все. Її наміри були ясні — зупинити нас будь-якою ціною. Я стиснув кермо сильніше, серце билося шалено, але я знав: Дана і дитина — моє головне завдання.

Дана

Я дивилася на Романа і відчувала неймовірну силу поруч із ним. – Ми виживемо, правда? – тихо спитала я. – Так, – відповів він, обіймаючи мене і притискаючи до себе. – Ніхто не зашкодить нам.

Ми їхали вузькою дорогою, туман робив все навколо нереальним. Раптом з темряви вискочила машина, намагаючись перекрити нам шлях. – Марія! – крикнув я, і водії відреагували миттєво. Ми маневрували між деревами, фури пролітали з неймовірною швидкістю, але я трималася за Романа і молилася, щоб ніч закінчилася без жертв.

Роман

Я відчував адреналін і страх одночасно. Кожен маневр був ризиком, але відступати не можна. – Дано, тримайся! – крикнув я, коли одна з фур ледь уникла зіткнення. Я відчував, як серце Дани б’ється у такт моєму, і це давало мені сили продовжувати.

Марія не зупинялася. Її фігура у темряві виглядала холодною і впевненою. – Вона не здасться, – подумав я. – І ми теж.

Дана

Я відчула, як його руки міцно стискають мене, і страх поступово відступає. – Романе… я не хочу, щоб ти постраждав заради мене, – шепотіла я. – Ти і дитина — найцінніше, що у мене є, – відповів він тихо, дивлячись у мої очі. – Я готовий на все.

Ми проривалися через ніч, об’їжджаючи пастки, ухиляючись від переслідування. Серце билося шалено, адже кожна секунда могла стати вирішальною. Я трималася за Романа, відчуваючи, що саме любов і довіра рятують нас зараз.

Роман (думки)

Я дивився на Дану і розумів: попереду ще багато небезпек. Марія не зупиниться, поки не досягне свого. Але я готовий боротися до кінця. Бо любов сильніша за страх, а родина — за будь-які інтриги. І навіть у цю ніч втечі я знав: ми переживемо, бо разом.