Розділ 11 — Нічна атака

Дана

Ніч у Черкасах була темною, але спокійною, або так мені здавалося спершу. Я сиділа біля вікна, тримаючи живіт і слухаючи, як вітер шелестить у деревах. Валентина Степанівна вже спала, а Роман, за його звичкою, перевіряв вантажі по рації. Моя думка постійно поверталася до Марії. Її холодний погляд, той тонкий лезовий голос, листи без підпису… Я знала: вона не відступить, поки не досягне свого.

Я почула легкий звук у дворі, майже непомітний, але моє серце вмить насторожилося. Холод пробіг по спині. – Хтось тут, – прошепотіла я сама собі. Спробувала набрати Романа, але телефон мовчав.

Відійшла від вікна, і тут почула легке клацання. Двері були відчинені. – Дана, – голос Марії, ледве чутний, але пронизливий. Моє серце забилося шалено. Я відчула паніку, але знала: не можна кричати — це приверне її увагу.

Вона з’явилася в темряві, мов тінь. – Нарешті ми зустрілися наодинці, – сказала вона тихо, з холодною усмішкою. Я відступила, відчуваючи, що кожен крок може бути небезпечним. – Йди геть! – крикнула я, намагаючись звучати рішуче. – Я прийшла за тим, що моє, – відповіла вона. – І ти не можеш мені завадити.

Я намагалася сховатися за дверима кімнати, але вона була швидшою. Раптом відчувала її руку на моєму плечі, і я ледь не впала від шоку. – Ти думаєш, що Роман завжди зможе тебе врятувати? – прошепотіла вона. – Ніколи! – відповіла я, зібравши всі сили, щоб відштовхнути її.

Роман

Я повертався додому після нічної перевірки фур, коли по рації почув паніку Артема. – Романе! Вона тут! – кричав він. Я прискорив ходу, серце билося шалено. – Дана! – кричав я, відчуваючи страх, якого давно не відчував.

Прибіг до будинку, і побачив, як Марія стоїть біля Дани, притискаючи її до себе. – Вона моя, – сказала вона спокійно, але в її очах горів вогонь люті. Я миттєво кинувся вперед, не думаючи про власну безпеку. – Відпусти її! – крикнув я.

Вона відступила на крок, але не відпустила. Її усмішка була леза: холодна, точна, небезпечна. – Ти ніколи не зможеш її захистити, – сказала Марія. – Не тут, не зараз.

Я не міг дозволити собі сумніватися. Раптом Артем і Семен вдерлися з іншого боку. – Залиш її! – кричав я. Марія миттєво відступила і зникла у нічній темряві, залишивши по собі лише запах парфумів і відчуття небезпеки.

Дана

Я впала у обійми Романа, відчуваючи, як серце моєї дитини бешкетує всередині. – Тепер ти точно будеш оберігати мене, правда? – прошепотіла я, тримаючи його руку. – Завжди, – відповів він, притискаючи мене міцно. Ми стояли так довго, поки нічна тиша не заспокоїлася.

Я зрозуміла, що світ більше не буде спокійним. Марія стала справжньою загрозою. І це був лише початок…

Роман

Тієї ночі я не спав. Сидів біля Дани, тримаючи її за руку, і думав про Марію. Вона не просто заздрила — вона планувала щось більше. Щось, що могло поставити під загрозу життя Дани та нашої дитини.

– Я мушу діяти, – шепотів я сам собі. – Не можу чекати. Я знав, що наступний крок Марії буде більш жорстким. І я мусив бути готовий.

Розумів одне: відтепер кожна ніч, кожен день — випробування. І наша любов та сила сім’ї стануть єдиним захистом проти її тіней.