Розділ 9 — Випробування

Дана

Ранок почався як зазвичай: свіже повітря, запах кави, тихий сміх Валентини Степанівни. Але моє серце було напружене. Ще не встигла я повністю заспокоїтися після пастки на складі, як отримала листа. Конверт без марки, лише моє ім’я написане красивим, знайомим почерком.

«Ти думаєш, що все закінчилося? Це лише початок. Дитина буде моєю зброєю. Ти не витримаєш. — М.»

Мої руки затремтіли. Сльози вже не хотілося стримувати. Я зрозуміла: Марія ніколи не відступить. А я… я не могла залишити це без відповіді.

– Рано чи пізно вона спробує забрати нас, – прошепотіла я Валентині Степанівні. Вона тільки кивнула: – Підготуйся. Будемо стояти разом.

Роман

Коли я побачив конверт у руках Дани, серце забилося швидко. – Що там? – спитав я. Вона показала мені лист. Мій погляд став холодним, як сталь. – Вона не відступить, – сказав я тихо. – Я попереджав її.

Я почав готуватися. Зустрівся з Артемом і Семеном. – Будемо охороняти Дану й дитину, – твердо сказав я. Вони кивнули. – Вона хитра. Може спробувати що завгодно.

Минуло кілька днів. Ми посилили охорону, але Марія знайшла нові шляхи. Телефонні дзвінки без голосу, підозрілі листи, невідомі автомобілі біля будинку. Я відчував, як ненависть і тривога ростуть у мені. Цього разу вона не залишить шансів.

Дана

Одного вечора я залишилася одна вдома. Роман виїхав на перевірку фур, Артем і Семен були в дорозі. Тиша навколо була гнітюча. Я сіла біля вікна і намагалася розслабитися, але серце не слухалося.

Раптом лунали кроки. Я замерла. Хтось відкрив двері. – Дана? – тихо промовив голос. Я підбігла до джерела світла. На порозі стояла Марія.

– Ти думала, що можеш мене обдурити? – усміхнулася вона. – Виходь, негайно! – крикнула я. Вона сміялася, ніби хтось грає з її страхом. – Ти більше не самотня, – сказала вона. – Скоро все, що тобі дорого, буде моїм.

Я відчувала, як страх згортається у грудях. Раптом хтось закрив двері за моєю спиною. Я зрозуміла, що попала у пастку.

Роман

Я приїхав через п’ятнадцять хвилин. Дивлюся — двері зачинені, Дана не відповідає на крик. Я витягнув пістолет, увійшов у будинок, серце билося шалено. – Дана! – крикнув я. Її голос почувся з кімнати, де Марія стояла, тримаючи ключі.

– Вона моя, – сказала я і розумів, що це момент вирішальної боротьби. – Ні! – крикнув я. Ми обоє підбігли, і тоді почалася перша фізична сутичка.

Марія була сильна й хитра, але я не відпущу Дану. Тільки у момент, коли Артем і Семен увірвалися, Марія відступила. – Це не кінець! – крикнула вона і зникла в нічній тиші.

Дана

Я впала у його обійми, стискаючи живіт. – Ти… все добре? – прошепотіла я, відчуваючи пульс дитини. – Все добре, – сказав він, тримаючи мене міцно. – Ніколи не дам їй нас знищити.

Ми сиділи так довго, поки серце не заспокоїлося, а ніч більше не здавалася страшною. Але я знала: попереду ще багато випробувань. І наша боротьба тільки почалася.