-Звідки?! Звідки на ній прокляття темного?! -Міряла нервовими кроками, простору кімнату Роксана.
-Заспокойся, ми з’ясуємо, -Тихо, але твердо кинула Анна.
Роксана поглянула на бліде, виснажене обличчя учениці. Зараз Ліка спокійно спала, але ще годину назад її рятували цілителі. Жінка стиснула кулаки і нервово присіла в крісло біля ліжка.
-Тобі б про себе подумати, -Докорила їй сестра.
-Повбивала б їх всіх, -Скривилась Роксана провівши рукою по короткому, червоному волоссі.
-Ага, це я зрозуміла як тільки ти накинулась на Едуарда і Степана, -Хіхікнула Анна, -Звинувачувати директора МУТС у непрофесійності, це звісно круто, але тебе вже збирались насильно напоїти заспокійливим.
-Насильно? Мене? -Розплилась в лукавій посмішці жінка.
-Тому і продовжували вислуховувати твої претензії, -Повела плечем Анна.
-Тепер всі дізнаються про її дар, -Втомлено протягнула Роксана.
-Будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження, як тобі ідея поїхати в ту віллу біля моря? -Анна, що весь цей час тримала маленьку руку дівчинки, обернулась до сестри.
-І паралельно з’ясувати хто хоче її смерті?
-Так, -Кивнула Анна, -Очевидно, що напад на тебе був зроблений лише, щоб ти відволіклась і не помітила вчасно прокляття на дівчині. Отже, швидше за все тебе і далі намагатимуться прибрати з дороги.
-Ворогом менше, ворогом більше, -Байдужо протягнула у відповідь жінка. Вона підійшла до ліжка, провела рукою по чорному узору на лівій руці учениці і скривилась в гіркому розумінні. Роксана звинувачувала себе, корила, що проґавила і не розуміла, як тільки могла не лише допустити подібне, а й пропустити повз свій пильний погляд.
-Досить, -Підійшла до сестри і поклала руку на її плече Анна, -Зараз не час. Спочатку вороги, потім страждання і муки совісті.
-В нас прорив, штаб запрошує вашу допомогу, -Роздався чоловічий голос зі софону.
-Маркус? Вже солдат штабу? Він ж лише недавно випустився, -Здивовано підняла брову Анна, спізнавши юнацький голос.
-Угу, -Буркнула Роксана, перед тим як активувати портал.
*
-Прикликала арму на першому курсі, кажеш? -Вдоволено протягнув чоловічий голос, -Це може бути проривом у нашій справі синку, -Вперше за довгий час Макс чув у строгому голосі батька, вдоволені нотки.
-Так, вона самотужки вбила духа дев’ятого класу, -Сухо кинув хлопець.
-Добре.. дуже добре, -Знову лячний задоволений голос, що викликав табун мурах по шкірі, -Слідкуй за нею.
-Не думаю, що вона щось знає, а як знає то навряд чи розкаже, -Спробував заперечити підліток.
-А ти зроби, щоб вона захотіла розказати, -В голосі зазвучала сталь, але вже через секунду чоловік продовжив оманливо солодким голосом, -Ох, синку.. Чи мені тебе вчити? Ти вмієш закохувати в себе і дізнаватись потрібну інформацію, згадай тільки доньку восьмого радника, що так слухняно розповіла нам про всі плани її батька та прихильників розділяючих його погляди.
-Зрозумів, -Хлопець стиснув кулаки.
-Тоді чекаю від тебе хороших новин.
-Тихої ночі, батьку.
Екран софону погаснув, залишивши хлопця на самоті. Нервово стиснені кулаки, міцно зімкнуті, побілівші губи і погляд повний ненависті. На секунду здалось, що у чорних очах заграли карамельні, хижі нотки чи то справа була лише у грі освітлення.
-Я помщусь, обов’язково помщусь, -Хрипло видавив, жагучу обіцянку, хлопець.