Розділ 15

   -Хвилююсь, -Врешті сіла на стілець Катя, що до того мов божевільна носилась по кімнаті.

   -Хвилина залишилась, -Спокійно тоном заспокоїла її Ліка.

   -Тук-тук-тук-тук, -Сповіщав про кожну нову секунду годинник. Час немов зупинився у напруженому моменті, де Катя нервово стискала кулачки, Соня ледь помітно тремтіла, а Ліка здавалась ще більш відстороненою ніж зазвичай.

   Як тільки остання секунда оголосила про початок ночі, в двері гучно постукали. Катя першою підхопилася з місця і відчинила двері. 

   -13 кімната? -Запитав величезний мов вежа хлопець, його дівчата не знали, але впізнали високого, худорлявого Захара і струнку подругу Світлани. 

   -Так, -Кивнула Катя. 

   -За нами, -Кинув масивний хлопець і одразу обернувся.

   В повній тиші їхня група рушила по знайомому коридору гуртожитку, на перехресті до них вийшов, ще один старшокурсник позаду якого рухався Артем. Друзі обмінялись здивованими поглядами, але продовжили рухатись темними, тепер вже не знайомими коридорами. За великими вікнами сяяли зорі, що слугували єдиним світилом. 

   -Тут, -Зупинився один з хлопців перед непримітними дверима, ті в свою чергу з тихим скрипом відчинились. 

   Всередині панувала лиш темрява. Старшокурсники відійшли, натякаючи, що далі невелика група першокурсників, повинна рухатись сама. Друзі невпевнено обмінялись поглядами, на подив, першою глибоко вдихнувши у темряву ступила Катя, а за нею всі інші. Підлітки не могли розгледіти бодай щось, окрім темряви, декілька довгих секунд, відчуття польоту і різкого падіння. 

    Ліка підскочила з ліжка мов скажена, намагаючись віддихатись. Спросоння вона потягнулась за склянкою води, холодна рідина у роті змусила прокинутись. Очі забігали по темній кімнаті, по розкиданих книжках та одягу. Вухо вловило звуки телебачення і п’яний гогіт вітчима. 

   -Сон, невже сон!! –Подумки кричала дівчинка.

    Раптом Ліка завмерла, гребінець, що вона взяла зі собою, залишився в їхній з подругами кімнаті, отже, якщо вона зараз підійде до комоду і відчинить шухлядку, його там не буде. Дівчинка обережно стала на холодну підлогу босими ступнями і повільно рушила до комоду, перед тим як відчинити шухлядку вона затамувала подих, але рішуче потягла її на себе. Погляд одразу спіймав той самий гребінець і вражена дівчинка підійшла до вікна. Там на неї дивились сірі будинки, остогидла сіра буденність, до нудоти знайомі вбогі стіни сусідського будинку. Там у МУТС, вона звикла до космосу, що розкинувся за вікном, а тепер поглянувши у вікно, дівчинка не могла помітити і неба, лише здавалось картонний будинок. 

   -Невже то справді був сон?! -Пронеслось в голові у дівчинки, за відчайдушним криком, проминули обличчя друзів, однокурсників, викладачів, Макса і Роксани. Усміхнене обличчя Каті, стривожений погляд Соні і бурну жестикуляцію Світлани під час розмови. А тепер це все виявилось сном.

   Ліка витерла гарячі сльози, їй стало смішно зі себе, напридумувала собі всякого і тепер плаче.. жалюгідна. 

   -Ну що, побула у магічному світі, а тепер давай повертайся у правдиву реальність, -Зло видавила дівчинка. 

   Розуміння, що вона знаходиться в своїй кімнаті, викликало невір’я, але прохолода, що залізала під одяг, змушувала повірити в реальність. Бридкі картонні будинки, картонні люди, всі мов вирізані з одного шаблону, невже знову однотипні дні? 

   Ліка стиснула кулаки, поглянула на руки, надмірно худі, довгі пальці, кісточка на зап’ясті,  але щось інше, не давало відвести їй погляду. Дівчинка не могла зрозуміти, що саме її насторожило, аж поки ледь не подавилась повітрям, -Браслет!! -Забилась мов спійманий птах, одна єдина думка. На її руці був той самий червоно-чорний браслет.

   -Дякую, -Прошепотіла вона піднявши голову до стелі.

   В голові дівчинки одразу з’явилось розуміння в чому полягає сенс випробування. Ліка зітхнула, зробила декілька впевнених кроків і доторкнулась до ручки дверей, на мить завмерла, але рішуче відчинила двері. У прохід між кімнатами одразу увірвалось жовтувате світло, дівчинка опинилась у коридорі з обдертими, пошарпаними шпалерами в квіточку, колись зелений колір яких, зараз нагадував обгорілу на сонці траву. Старий світильник, що тримався на ланцюжку, гойдався туди-сюди, підхоплений протягом. Вздовж стіни пролетіла самотня муха. Щоб відкрити ті самі двері, які ведуть в гостьову кімнату з телевізором, Ліці знадобилось зібрати всю відвагу, що була в неї. 

   -Доброї ночі, -Ліка навіть не помітила як використала привітання трьох світів, але враховуючи, що темну кімнатну освітлював лише ввімкнений телевізор і зорі за вікном, це було цілком доречно.

   Не молодий чоловік, ліниво повернув голову. На підлозі біля дивану стояла недопита бутилка пива, а по телевізору йшла трансляція футбольного матчу. Вітчим байдужо оглянув дівчинку і відвернувся до телевізора. 

   -Ким працює моя мама? Чому я ніколи не бачила її? -Ліка сперлась на раму дверей. Мовчання на подібні запитання стало для неї звичною відповіддю. -Чому вона залишила мене з вами? -Спокійне запитання і суцільна тиша у відповідь. Ліка потягнулась до тумби на якій лежав пульт і вимкнула телевізор, чоловік провів її дію невдоволеним поглядом. 

   Коли вітчим дівчинки піднявся з дивану, то потягнувся і потер невеликий пивний живіт. Ігноруючи її пройшов у перед, але худеньке тіло дівчинки закрило єдиний прохід в коридор. 

   -Скажіть, -Рішуче поглянула вона на чоловіка, обличчя якого спотворив гнів. Ліка заглянула у сірі очі, -Я хочу знати правду, -Гнів зник з обличчя уступивши місце звичній байдужості. 

   -Та звідки мені знати? Раз в місяць мені приходять кошти за те що я няньчусь з тобою, -Сказав чоловік посунувши дівчинку в сторону. 

   -Няньчиться? Та коли б він зі мною хоча б просто поговорив? -Проминуло в голові студентки МУТС перед тим, як картина перед очима затремтіла і вкрилась непроглядною пеленою. 

   Ліка заплющила очі, а коли відкрила побачила друзів. Вона здивовано поглянула на заплакане обличчя Соні і на перелякані очі Артема.