Розділ 14

   Суцільна тиша. Десь далеко по ржавих трубах стікає вода, -Кап-кап.. кап-кап.. кап-кап.. 

   Темряву освітлюють лише декілька променів світла, що прориваються з поверхні, а купу факелів на кам’яних стінах здавалось би і ніколи не запалювали. 

   -Тук-тук.. тук-тук.. тук-тук, -Розірвав тишу стукіт каблуків.

   -Тук-тук.. кап.. тук-тук.. кап.. -Грала по підземеллю чудна мелодія підхоплена відлунням. 

  Жінка, струнка фігурка якої була обтягнута в чорне, попри високі підбори старанно обходила калюжі. Зі сторони вона здавалась зовсім тендітною і беззахисною. І ось нарешті дама посміхнулась та відчинила старовинні двері. 

   -Я знаю, що ти тут, виходь, -Солодко протягнула жінка і присіла на одне з крісел. 

   На частково розваленому столі загорілась свічка, потім ще одна і ще, аж поки вини не освітили всю кімнату. Та тут не було на що дивитись, підземельна кімната, що колись служила темницею, холодні стіни з камею, решітки та частково гнилі прилади для тортур, також деінде стояли поодинокі свічки, віск з яких все стікав і стікав.

    -Анна, -У повітрі з’явився чорний згусток, що вмить прийняв форму дорослого чоловіка. 

   Жінка оглянула нове обличчя співрозмовника: сірі, прищурені очі, щетина і шрам на лівій частині обличчя, що розсікав брову та частину щоки. 

   -Думаю, ти знаєш навіщо я прийшла, -Відкинулась на кріслі Анна. Зараз би учні точно не впізнати у хижій, небезпечній жінці, ту милу та ніжну викладачку.

   -Знаю.. -Протягнув дух, -Але навіщо допомагати? 

   -Як мінімум я знаю твоє ім’я, а як максимум.. тобі це вигідно, -Прищулилась жінка. 

   Чоловік хрипло розсміявся, -Анна, ти як завжди не залишаєш мені вибору, -Розплився в хижому оскалі дух, та жінка моментально відповіла не менш небезпечною посмішкою. 

   -Ти знаєш хто напав на мою сестру, -Тихо сказала вона, спостерігаючи за обличчям співрозмовника, -Більше того, ти причасний, -Подумавши додала Анна. 

   -Бізнес і ніяких особистих стосунків, -Повів плечем чоловік.

   -Заплатив хтось впливовіший за Роксану, -Констатувала жінка, зовні спокійні співрозмовники готовились в будь який момент вступити в битву. -Але раз ти досі ховаєшся у підземеллі мов щур, то поки не отримав свою нагороду, -Іронічно кинула Анна.

   Чоловік стиснув зуби від чого на його обличчі окреслились жовна. 

   -Імена, мені потрібні лише імена, -Погрозливо поглянула на духа Анна, здавалось від напруження от-от задзвенить повітря. 

   -Мені немає, що тобі сказати, -Кинув дух піднявшись, -Йди звідси, -Чоловік у повітрі перетворився на чорний згусток, але й той одразу зник. 

   -Тук-тук.. Кап.. Тук-тук.. кап.. -Знову почулась чудна мелодія, поки жінка не розтанула у повітрі.

*

   -Ви з Роксаною давно не займались, -Задумливо поглянула на подругу Катя, перед тим як відкусити яблуко. 

   -Вона знову кудись поїхала, -Понуро зітхнула Ліка, -Можливо навіть на екзаменацію не прийде. 

   -Уу.. не нагадуй, -Скривився Артем, -Всього тиждень залишився.

   У їдальні справді то тут, то там, виднілись кислі обличчя першокурсників, яких лякала невідомість. 

   -Наступний урок організаційний з Едуардом Михайловичем, -Ковиряючи вилкою картоплю, протягнув Артем.

   -Ідемо, -Зітхнула і піднялась з-за столу Ліка. 

   Едуард Михайлович звично зайшов в кабінет разом з дзвінком і одразу ж обвів учнів крижаним поглядом, -Думаю, всі вже в курсі, що до екзамену залишився всього тиждень. Щоб ви приблизно уявляли, що саме відбуватиметься, я коротко вам розповім. У дванадцятій годині до вас зайдуть старшокурсники і проведуть вас у залу з кулею трьох світів, після того як вона розділить вас на групи, розпочнеться випробування. До кожної групи буде приставлений старшокурсник, що слідкуватиме за вашою безпекою, звісно, нічого небезпечного у випробувані немає, але іноді студенти самі ускладнюють собі життя. 

   -А чи є якісь інструкції щодо самого екзамену? -Зацікавилась завжди допитлива Тетяна. 

   -Жодних. Ви самі зрозумієте, що потрібно робити. Спочатку зазвичай йде індивідуальне випробування, а потім вже для групи, але кожного разу екзамен унікальний, тому навряд чи вам допоможуть якісь поради. 

   -Оптимістично, -Прошепотів Олег.

   -Не бажаєте повторити голосніше?! -Вмить відреагував Едуард Михайлович. 

   -Можна я вийду? -Піднята в такий момент рука, стала несподіваністю навіть для викладача, -Я погано себе почуваю, -Пояснила Ліка. 

   -Ідіть студентка, -Чи то бліде обличчя стало причиною, чи щось інше, але Едуард Миколайович одразу погодився. 

    Перед тим як за спиною зачинились двері Ліка зловила стурбовані погляди подруг. Знову відчуття слабості і нудоти, зовсім як в ту ніч, коли вона потрапила у МУТС. Неохоче дівчинка попленталась в сторону своєї кімнати. 

   -Я сказав ні!! -Знайомий голос змусив її зупинитися, а зрадницьке серце забитися частіше, здавалось навіть слабість відступила, -Іди знаєш куди? -Далі хлопець детально пояснив куди може піти його співрозмовник. 

   Ліка не встигла отямитись коли з непримітного коридорчику вискочив розлючений Макс. 

   -Підслуховувала? -Зло пронісся він повз дівчину, що не змогла нічого відповісти.

   Ще більш засмучена дівчина тримаючись за стіну продовжила свою дорогу. Вона ледь встигла зачинити двері ванної кімнати, коли її знудило. Здавалось, що разом з дивними чорними згустками, Ліка зараз виблює й свої внутрішні органи, від болю з очей хлинули сльози. 

   -Ліка ти як!! -Коли в двері замолотили подруги, дівчині здавалось, що пройшла вже ціла вічність. 

   Вона піднялась з підлоги і повернулась до дзеркала, з якого на неї поглянула бліда, з легким зеленуватим відтінком обличчя дівчинка. Ліка вмила в обличчя, в той час як у ванну продовжували ломитись подруги. 

   -Лікааа!! Ми зараз покличемо лікарів. 

   -Вже все добре, -Відчинила двері дівчинка, -Мене трішки нудило, але вже все пройшло, -Ліці справді стало значно краще.