Розділ 9

І знову противний дзвінок, який так нагадував протяжний писк, оповістив студентів МУТС про скорий початок занять. 

   -Ех... перший робочий день, -Скривилась Роксана. 

    Ліка виразно підняла одну брову поглянувши на вчительку. 

    -Ти ж не думаєш, що вчителям так кортить побачити «коханих» учнів? -Лукаво посміхнулась жінка.

   Ліка лиш повела плечем і оглянула спортивний зал. З недавнього часу, ще зі самісінького ранку, вчителька підіймала її не світ не зоря і тягнула тренуватись. 

    -На сьогодні все, -Кинула Роксана, -Але пам’ятай, про те що я говорила. 

    -Так-так, не розказувати нікому про деталі наших занять і мої вміння, -Зітхнула втомлена дівчинка.

   Сьогодні вона вперше змогла сісти на шпагат і після довгого тренування їй хотілось лиш спати. 

   -Ваші ранні заняття з Роксаною будуть продовжуватись навіть під час навчання? -Широко позіхнувши видавила Катя, що ледь не лежала на обідньому столі. 

   -Угу, -Кивнула дівчина. 

   -Сьогодні перший день другого семестру, а й досі не можу повірити, що це не сон, -Соня відволіклась на Артема, що ледь тримаючись на ногах сів за їх столик та повторивши позу Каті ледь не приляг на стіл. 

    -Ти теж за одну ніч зробив все домашнє на канікули? -Хіхікнула Ліка.

    -Угу, -Широко позіхнув Артем. 

   Соня та Ліка розплившись в посмішках поглянули одна-на-одну. Та хороший настрій в них був аж поки у їдальню не увійшла компанія Макса. Ліка відвела погляд і взялась говорити на всілякі теми з подругою, але погляд так і повертався до Макса. 

   -Місячна! -Гукнула Світлана, -От ваш розклад, вибачте, що не віддала на канікулах, але я повернулась лише вчора пізно у вечері, -Блондинка протягнула декілька листочків дівчині і одразу зникла у невідомому напрямку в компанії подруг. 

   -Хочете я вас ощасливлю? -Запита Ліка в друзів поглянувши на написане у розкладі. 

   -Давай, -Знову позіхнув Артем. 

   -В нас перша лекція з Едуардом Михайловичем.

   Синхронний звук повний болю та відчаю друзів, знову змусив Соню та Ліку переглянутись посміхаючись. 

   -І так, сьогодні ви станете власниками софону, -Після цих слів всі студенти помітно оживились. Перед кожним учнем з’явся круглий предмет зі шнурком. -Предмет перед вами називається софоном, за допомогою нього ви можете розуміти інші мови за межами МУТС, спілкуватись одне з одним на відстані чи повідомити, якщо вам загрожує небезпека. 

   -Типу телефона? -Вигукнув Олег, його вмить обвів крижаним поглядом Едуард Миколайович. 

   -Так, ви маєте рацію, студенте. Такий собі аналог телефону, з перекладачем і вмінням змінювати форму, -Холодно відповів вчитель, -Так, Тетяно.

   -А як це змінювати форму? -Підняла руку завжди допитлива учениця.

   -Як тільки ви зможете контролювати енергію, то зможете наказати софону стати брошкою, шпилькою, браслетом чи прийняти форму вже звичного вам телефону.

   Очі першокурсників загорілись і навіть добра половина групи, що до того клювала носом, уважно слухала педагога.

   -Але це вже пізніше, -Розчарував учнів Едуард Миколайович, -Решту лекції ми проведемо за організаційними моментами. До речі, від сьогоднішнього дня, я ретельніше візьмусь за перевірку ваших знань, тому в кінці навчального року ви додатково здаватимете мені іспити зі всіх предметів. -Добив студентів «радісною» новиною педагог, Ліці навіть здалось, що кутик губ чоловіка ледь помітно рушився вгору, коли той помітив кислі обличчя її однокурсників. 

   *

    Першокурсники обмінюючись нерішучими поглядами, обережно зайшли в кабінет. Ліка оглянула аудиторію, що більше нагадувала спортзал, замість довгого ряду столів та дошки в центрі, тут було пусте приміщення з матами та стінами вкритими дзеркалами. Дівчинка уважно оглянула відображення у дзеркалі, та на перший погляд нічого дивного не помітила, -Але ж не просто так вони тут, правда? -Подумавши Ліка підійшла ближче, але зупинилась побачивши у відображенні Анну Олегівну. 

   -Добрий день діти, -Увійшла в аудиторію граційна жінка і першокурсники обернувшись, зібрались в кривий ряд, -Як ви вже побачили у розкладі, предмет під назвою «Медитації сну» у вас викладатиму я. 

    -Я чула від Світлани, що його завжди вела інша вчителька, -Підняла руку Тетяна. 

    Однокурсники затихли і всі як один поглянули на Анну Олегівну.

   -Так, але цього року, це буду я, -Посміхнулась жінка, -Цей предмет у вас буде лише в другому півріччі першого року навчання, а з другого курсу перейде у факультатив, -Анна Олегівна підняла руку і добавила строгості голосу, щоб зупинити гул, -Але це не означає, що вам можна розслабитись, адже якщо ви не засвоїте цей предмет, не зможете зовсім нічого. Це як вміння додавати, віднімати, ділити та множити у математиці. -Обличчя студентів одразу похмурніли, від чого викладачка не змогла втримати посмішки, -Так, а тепер кожен стелить собі мат і лягає на нього. 

   -А можна запитання? -Підняла руку Катя і дочекавшись ствердного кивка, продовжила, -А чому кімната дзеркальна? 

   -О, якраз хотіла показати, -Анна Олегівна клацнула пальцями і вони з учнями опинились посеред сірих, холодних стін старовинного замку. Вдалині стояли фіолетові кріселка, десь лежали фіолетові подушки, попри відсутність вікон, висіли фіолетові штори, а в центрі висіла у позолоченій рамі картина, якоїсь аристократки. 

    -Брр, від цієї фіолетово-сірої гамми, якось моторошно, -Скривився Олег. 

   -Ой, -Зойкнув Артем, врізавшись у невидимий бар’єр. 

   -Обережніше, -Після того як викладачка знову клацнула пальцями, марево розвіялось, -Це лише ілюзія.

   -Ухти, ваууу.. -Почулось зі всіх сторін.

   -Колись ви самі навчитесь переносити бажане у подібні проекції, а зараз, прошу всіх лягти на мати, -Анна Олегівна дочекалась поки всі виконають її прохання і продовжила, -Заплющите очі, ваші руки і ноги не повинні схрещуватися чи переплітатись, розслабте тіло і дозвольте собі відволіктись від буденного світу, -Лився мов вода, тихий та ніжний голос виховательки.