Розділ 8

-Макс, а ти не жалкуєш, що з тим дівчиськом так вийшло? -Хитро поглянув на хлопця один з друзів.

   -Ну так, вперше ж програв, -Підхопив гру інший.

   Макс Нічний розслаблено відкинувся на спинку диванчика та повільно видихнув пар. Вони з друзями знаходились у ВІП кімнаті одного зі закладів першого світу, від головного залу доносились тихі звуки якоїсь сучасної пісні, якщо вслухатись Макс навіть міг розрізнити віддільні слова, здається то був реп про любов. Зал заповнювала темрява в перемішку з неоновим фіолетовим світлом, очі хлопця в такому освітленні теж здавались фіолетовими. 

   -Я не програв, а всього лиш дав вам хоча б колись перемогти, -Після того як зробив ще одну затяжку, єхидно відповів хлопець. Його думки зараз були зовсім далеко, в голові кислою перспективою висіла зустріч з батьком і чим частіше хлопець думав про це, тим більше його обличчя хмурніло, та веселі друзі здавалась зовсім цього не помічали

   -Пфф, але дівчинка нічого така, плоска звісно і соплячка ще зовсім, але з перспективою на майбутнє зійде, -Зауважив Захар.

   Макс лиш байдужо поглянув на хлопця, на перший погляд Захар був звичайнісіньким мажором, залюбленим синочком батьків-членів верховної ради, іноді веселим, смішкуватим та абсолютно не знаючим правди життя. Високий, надмірно худий та непримітний хлопець, за легкою відчуженістю приховував значно більше ніж могли уявити інші. Саме тому, Макс відчував певну спорідненість з хлопцем, адже у них двох була величезна таємниця.

   -Вона мене мало цікавить, -Ось така вона, правда. Що відчував хлопець до Лікерії Місячної? Нічого. Точно така самісінька, як і тисячі інших, судячи з квартири доля в неї була не легка, як і в кожного з учнів МУТС. В Макса навіть була гіпотеза, що любий універ чи то його викладачі прикладали до цього руку, адже, щоб навчатись в МУТС потрібно з готовністю та без вагань залишити перший світ. 

   -І що зовсім не жалкуєш? -Запитав Ігор, єдина людина, яку Макс без вагань міг назвати своїм другом.

   -Ні, -Просто відповів хлопець. Дії та поведінка Ліки були зовсім дитячими, симпатія до нього була надто очевидною, Максу нічого не коштувало виграти гру, але дівчинка його нічим не зацікавила і викликала лиш жалість. То чому він програв? Нудно, занадто нудно.

   -Макс, а ти пам’ятаєш, одне з головних правил? -Знову запитав Ігор.

   -Яке? -Видихнув пар та покотився в сторону друга Макс.

   -Пфф.. -Протягнув Єгор, -Якщо тобі обрали пару, то її не можна змінити поки не переможеш, я от два роки з Оксанкою мучився.

   -Значить переможу у наступному році, -Байдужо повів плечем Макс, -Досить про це, бо вже дратує, скажіть краще куди вас відправляють на практику?

   -Мої батьки домовились, щоб мене до них відправили, буду «допомагати Верховній Раді». -Перспектива провести канікули з батькам хлопця не втішала, що явно читалось на його обличчі.

   -Я наказаний, тому розбиратиму архів з Ларискою, -Протягнув Ігор, злопам’ятну вчительку знали всі, тому лише щиро поспівчували Ігору.

   -Буду ловити маленьких духів для наглядного матеріалу зі Степаном Сергійовичем, -Понуро протягнув другокурсник Сергій, що в їхній компанії зовсім недавно.

   -Допомагатиму з підготовкою випробування, -Після слів п’ятикурсника Дімки, всім стало зрозуміло, що їхню компанію наказали.

   -Прорвемось, -Оптимістично заявив Макс, виходячи з-за столу.

   На вулиці добряче намело снігом, величезні сніжинки все спускались і спускались на землю. Знайомий сміх розірвав тишу. Макс кивнув у сторону звідки чувся сміх. 

   -Першокурсники розважаються, -Хмикнув хлопець і повернув у сторону університету. 

   Компанія його друзів, навмисне затримались, щоб зіштовхнутись з першокурсницями і поглянути на їх реакцію. Максу було байдуже, в голові знову крутились думки про батька. Ох, хто б знав як не хотілось хлопцю зустрічатись з родичом. 

   -А вона нічого така, -Гикнув Ігор, провівши Соню поглядом, -Малявка правда, але красива.

   -Я до себе, -Кинув Макс друзям. 

   Зачинивши двері полегшено зітхнув, але одразу скривився, коли побачив виклик на панелі софона. 

   -Тихої ночі, -Беземоційно сказав голос по ту сторону екрану.

   -Тихої ночі, батьку, -Голос Макса вмить став не менш беземоційним, але ледь помітно затремтів на останньому слові.

   -Ти пам’ятаєш про нашу домовленість? 

   -Так, батьку. 

   -Гаразд, в нас залишилось зовсім мало часу, -Сухо проговорив чоловік. 

     Після чого в кімнаті на декілька секунд повисла гнітюча тиша.

    -БАМ!!! -На підлозі опинилась ваза скинута з комоду. 

   Посеред темної кімнати стояв юнак, його обличчя перекосило від гніву, а по руці щосили стиснутій в кулак стікала перша краплина крові. 

   -Макс, там тебе до деканату викликають, -Захлянув в кімнату Марк.

   -Іду, -Кинув Макс і одразу почув як зачинились позаду двері. 

   На щастя друзі Макса навчились розуміти його настрій і в такі моменти намагались просто не турбувати.

  *

    -Повернулась? -Порушив тишу стурбований голос. В нічній пітьмі, тонкий жіночий силует здавався, ще беззахиснішим та ніжнішим ніж зазвичай. 

   -Як бачиш, -Втомлено відкинулась на диван Роксана, -Не подобається мені це все. 

   -Знайшла щось? -Співрозмовниця присіла поруч і вдивилась у темряву, намагаючись розгледіти обличчя сестри. 

    -Знайшла.. Лише легенду про величну королеву, матір трьох світів. Звичайнісінька дитяча казка, але це єдине, що мені вдалось знайти, де б згадувалось вміння користатись чужою армою. -Зітхнула Роксана, лише перед сестрою вона дозволяла собі бути такою. 

   -Думаю, варто попередити Ліку, щоб не говорила про це нікому. І надалі тримати все що відбувається на ваших заняттях в таємниці, -Після довгої паузи сказала Анна. 

   -Місіс очевидність, -Хмикнула Роксана, але за мить її голос знову став серйозним, -Я вперше у своєму житті побачила, щоб хтось так легко не тільки переходив у другий світ, а ще й потрапляв у внутрішні світи інших.