Розділ 1

У розгромлену місцями кімнату проривались перші промінчики світла, а тишу розрізав противний звук будильника. 
  -Ніііі, ну будь ласка... -Застогнала дівчинка намагаючись намацати рукою будильник, що так безпардонно порушив її сон, сон в якому їй снився той самий хлопець і він майже поцілував її. 
  Настрій був безповоротно зіпсованим і вона не одразу зрозуміла, що сьогодні її день народження, якщо для когось іншого цей день означав свято, то для неї він був звичайнісіньким днем точно так само нудним як і інші дні. Дівчинка давно вже не чекала свята, єдине її бажання було щоб цей день швидше завершився і вона змогла заснути. Адже там у снах на неї чекали друзі, сім’я, пригоди і казковий принц, а в буденності лише пошарпана квартира, вітчим і школа. Дівчинка піднялась з ліжка обережно обходячи перешкоди у вигляді одягу, сміття та бутилок на підлозі, у холодильнику було пусто і дівчинка посміхнулась, а що вона там очікувала побачити? 
   За ці роки Ліка старанно навчилась приховувати біль, настільки, що люди знайомі з нею були впевненими, що у дівчинки геть немає емоцій, для них вона була лише дивачкою, що весь час літала десь далеко. Про таких говорять, що вони не від цього світу, тай напевно так і було, їй набагато цікавішими були сни у яких не існувало людської жорстокості, ніж сувора реальність, що навчила не довіряти людям.  
  Ліка зайшла у ванну де у дзеркальному відображені на неї дивилась зовсім худенька дівчинка, бліда шкіра, довге каштанове волосся, ніс з горбинкою і яскраві, мов кришталь очі, єдине, що відрізняло її від сірої маси, вона зітхнувши почистила зуби і одягнула стару кофту і джинси, ще раз поглянувши у дзеркало, у їі однокласниць вже почали з’являтись притаманні дівчатам форми в той час як Ліка більше походила на однокласників.  
  Школа... довгі і нудні уроки. Ліка не була відмінницею, але і зовсім дурепою теж не була, просто через постійні мрії, що самі з’являлись у її голові, дівчинка ніяк не могла зосередитись на голосі вчителів. Напевно за це Ліку так ненавиділи однокласниці, вони не вважали її рівною собі, за одяг, що не був брендовим, за те що в неї не було крутих батьків. Фізичної шкоди їй ніхто не завдавав, просто хлопці робили вигляд, що її не існує, а дівчата намагались задіти образливими словами.  
  -Байдуже, мені байдуже.. -Весь час повторювала дівчинка. Коли ставало зовсім погано, вона навчилась тікати від болю у свої світи, попри те, іноді Ліка все ж засинала зі сльозами на щоках. 
  Очікувано про її день народження ніхто не згадав, лише на уроці математики вчителька під смішки однокласників накричала за неуважність. Додому Ліка поверталась втомлена, весь день їй було погано, в голові гуділо, а по всьому тілу розливалась слабість. 
  -Напевно застудилась, -Зітхнула дівчина і одразу як з протяжним скрипом відчинились вхідні двері, не роззуваючись, вона пішла у свою кімнату. Заховавшись від всього світу. 
  Не застелене ліжко спокушало і Ліка без роздумів піддалась цій омані. Тіло страшенно ломило від слабості, єдине, що дівчинка  встигла зробити перед тим як провалилась у сон, це прочитала електронний лист з привітаннями від мами, від мами яку вона навіть не пам’ятала. 
  Сон був дивним, Ліка опинилась в просторому саді біля входу у велику будівлю. Зовні споруда була схожа на елегантний прояв фантазії, архітектора дев’ятнадцятого століття. Величезні колони лякали своєю могутністю, вікна були близько п’яти метрів в довжину та висоту, а не менш великі, старовинні двері були оздоблені металічними узорами.  
  Поки Ліка розгублено оглядалась її боляче штовхнули і вона ледь не збила когось з ніг, натовп з підлітків рухався всередину будівлі, а дівчинка не могла зрозуміти, що відбувається. 
  -Обережніше!! Ти новенька? -Насмішливо запитали в неї. 
  Ліка не повірила коли побачила майже чорні очі і правильні риси обличчя, на які падали не слухняні темні прядки, адже цей хлопець був схожим на принца з її снів. 
  -Так, -Сором’язливо протягнула дівчина. 
  -Свєтка! Тут новенька, -Окрикнув хлопець доволі гарну дівчину, що одразу потягнула Ліку за руку безупинну щось говорячи. 
  -Привіт, я Світлана Світла, знаю доволі дивне поєднання імені та фамілії, але моїм батькам це здалось прикольним, я одна зі старост і сьогодні відповідаю за групу новеньких, а тебе до речі як звати? Ой, сподіваюсь тобі сподобається в нашому університеті, я тебе зараз в спеціальну аудиторію відведу, там тобі все пояснять, ти тільки не бійся, -Говорила дівчина вміло розпихаючи натовп, Ліка ледь не бігла, так швидко тягнула її Світлана. 
  -Я Ліка, якому ще у-університеті? -Невпевнено вставила вона, цей сон був зовсім шаленим і не схожим на інші. 
  -МУТС, міжнародному університеті трьох світів, тобі все розкажуть на лекції, а ось і ваша аудиторія, до зустрічі, -Прощебетала Світлана і впхнула Ліку всередину кімнати. 
  -Зажди.. -Прошепотіла Ліка, але перед носом вже зачинились двері відрубуючи шлях назад. 
  Дівчина невпевнено обернулась, навколо справді була звичайна аудиторія університету з американського серіалу про підлітків, окрім неї було ще шість людей. 
  -Ти теж нічого не розумієш? -Невпевнено протягнула одна з дівчат, зі світлими локонами, що розсипались по плечах і великими сірими оченятами, -Іди сюди. 
  Ліка невпевнено пройшла до дівчини і сіла поруч. 
  -Я Катя, -Посміхнулась вона, -А це Артем і Соня, -Показала вона на хлопця та дівчину, що сиділи поруч. 
  -П..п..приємно п..познайомитись, -Невпевнено протягнула Соня, дуже вродлива і сором’язлива дівчина з чорним каре і світло коричневим кольором очей, скоріше навіть це був янтарний колір. Щоки дівчини одразу запалали рум’янцем, а вона сама ледь не плакала. 
  -Привітики, -Розплився в посмішці Артем. 
  -Ми тут всі заснули і опинились навпроти цієї будівлі, після чого нас майже одразу притягнула в цю аудиторію Світлана і залишила, сказала, що нам все мають пояснити, -Продовжувала Катя. 
  Ліка лиш невпевнено посміхалась у відповідь. Поки Катя розказувала про свою улюблену собаку, в зал входили все нові і нові люди, загалом Ліка нарахувала дев’ятнадцять підлітків приблизно її віку. Всі гомоніли і схвильовано шепотілись. Гул стих лиш коли в аудиторію зайшов середніх років чоловік, зі щетиною на підборідді і поглядом від якого хотілось заховатись, а слідом за ним вже знайома всім, висока, блондинка Світлана. 
  -Тихої ночі всім вам! -Холодно заговорив чоловік, -Я Едуард Михайлович, декан одного з факультетів, сьогодні урочистий день, університет трьох світів відкриває перед вами свої двері, лише гідні, сміливі і чесні можуть у ньому навчатись і з-поміж усіх претендентів, яких було декілька тисяч, обраними стали саме ви. Сподіваюсь всі усвідомили, яка честь вам випала і ви не змусите соромитись за вас. МУТС або міжнародний університет трьох світів, найпрестижніший і єдиний в своєму роді подібний навчальний заклад, в якому ви навчатиметесь найближчі декілька років. Ваші запитання? 
  -А для чого і чому ми навчатимемось? -Протягнула руда дівчина, що зайшла в аудиторію однією з останніх. 
-Про це вам розкажуть на першій лекції, -Спокійно відповів чоловік. 
  -А як же наша сім’я? -Продовжувала допитуватися та сама дівчина. 
  -Вашим родичам буде надіслано лист з повідомленням, що ви відтепер будете навчатись у нашому закладі. 
  -А що якщо нас не відпустять? А нам дозволять забрати власні речі? А ми ще побачимось з батьками? -Посипались зі всіх сторін запитання. 
  -Вас відпустять, -Впевнено і твердо, тоном який не потерпить заперечень запевнив Едуард Михайлович, -Вам не знадобляться ваші речі, але у вас буде можливість їх забрати і так ви зможете приїжджати до батьків на канікули.  
  -Розкажіть, щось про університет, -Нахально крикнув хтось з останніх рядів. 
  -Все необхідне вам розкажуть завтра, а поки прошу всіх представитись, починаючи з вас, -Показав він на хлопця, що дозволив собі викрик. 
  -Олег Лісницький, -Ні капельки не зніяковів рудуватий хлопець зі зеленим кольором очей і веснянками, лиш безтурботно повів плечем і самовпевнено поглянув на Едуарда Михайловича. 
  -Тетяна Маківкова, -Представилась руда дівчина, що першою допитувалася декана. В неї теж були зелені очі.  
  Як помітила Ліка тут всі були дуже вродливими, хоч не завжди підходили під загальноприйняті стандарти краси, але в кожному відчувалась харизма. 
  -Костенко Влада, -Вигукнула дівчина в шкірянці, в неї були майже чорні очі, зовсім як в того хлопця, що зустріла Ліка, і червоне чи то малинове волосся. Це була остання дівчина з незвичним кольором волосся, не враховуючи дівчину, зі синім каре, що сиділа поруч. 
  -Беатриса, просто Беатриса, -Представилась вона, колір очей дівчини був схожим на скло, зовсім як в Ліки. 
 -Литвин Мар’ян! 
 -Попова Юлія. 
 -Король Влад. 
 -Що прям таки король? -Запитав хтось у супроводі смішків. 
  -Тиша. -Спокійно сказав Едуард Михайлович, але від тихого голосу з крижаними нотками, у Ліки з’явилось бажання заховатись під парту, і кожен з присутніх розділяв це бажання. -Продовжуйте. 
  -Чайка Оля, -На цей раз ніхто не дозволив собі смішків. 
  -Степанюк Назар. 
  -Антуанетта Навар. 
  -Пара для короля, -Все-таки прошепотів хтось, але декан вдав, що не почув. 
  -Тереза Слободянюк. 
  -Антон Фесенко. 
  -Артур Фесенко. 
  -Близнюки? Таке трапляється не часто, -Перервав їх декан, -Продовжуйте. 
  -Черниш Григорій. 
  -Артем Ковальов. 
  -С..софія Березенко, -Запнулась Соня. 
  -Катерина Артеменко. 
  -Лікерія Місячна, -Останньою представлялась Ліка, взагалі в неї двійна фамілія Лікерія Світловська-Місячна, але чомусь їй захотілось представитись саме так, адже нове життя дівчинка хотіла почати з маленьких змін, звісно якщо це все не опиниться черговим божевільним сном. 
  -Двадцять.. цього року вас двадцять, -Задумливо протягнув Едуард Михайлович, -Ну що ж, ви вільні. Світлана покаже вам де знаходиться ваш гуртожиток, після того як ви вселитесь, кожному призначать старшокурсника, який допоможе вам забрати речі. 
  Всі весело ринулись на вихід. Кожному видали сіру форму, як пояснила Світлана вона буде сірою лиш поки студенти не виберуть напрям, а вже потім форма сама змінить колір. 
  -Так, ви житимете на першому поверсі, у дівчат правий, у хлопців лівий коридор, -Весело розповідала Світлана, -О, Арсен!!! -Закричала дівчина, коли побачила високого хлопця, -Знайомтесь, це Арсен, він теж староста і допоможе вселитись хлопцям, -Дівчина одразу потягнула дівчат у правий коридор продовжуючи, щось щебетати. 
  Ліка опинилась в одній кімнаті з Катею та Сонею, чому неймовірно зраділа Катя. Кімната була невеликою, але тут чудово поміщалось три стола, велика шафа, одне двоповерхове ліжко і одне звичайне. Ліка одразу присіла на звичайне, поки Катя щасливо обіймала подушку та звісила ноги з двоповерхового.  
  Дівчина ніяк не могла повірити, що це не сон, тому у повному шоці розглядала вигляд за вікном, а точніше хмари, картинка хмар змінилась на звичайну вулицю, а потім знову змінилась на хмари, -Ліка відвела погляд. 
  -Ухти, тут своя ванна кімната є, -Раділа Катя. 
  Незабаром у кімнаті з’явилось два хлопця і одна дівчина. Ліка одразу побачила того самого, якого ледь не збила з ніг, він її теж впізнав і підійшов розплившись в єхидній посмішці. 
  -Привіт, ми зі старших курсів, допоможемо вам з речами, -Заговорила дівчина, але Ліка її не слухала так як дивилась на загадкового хлопця. 
  -Ухти, а як? -Підскочила з місця Катя. 
  Хлопець лиш протягнув руку і як тільки Ліка її торкнулась то опинилась у власному ліжку, сонно потягнулась і підскочила, розуміючи, що це був лиш сон і так сумно стало. 
  -Миленько тут в тебе, -Почула вона голос того самого хлопця і коли побачила, що він сперся на стінку, схрестивши руки і зараз насмішливо дивиться на неї, то полегшено зітхнула. 
  Ліка зіскочила з ліжка коли зрозуміла, який безлад панує навколо, хлопець саме зацікавлено дивився на обої, що майже відклеїлись від стіни. Щоки дівчинки стали зовсім червоними, вона була готова провалитись скрізь землю. Взагалі Ліка ніколи не соромилась умов в яких живе, адже не кожному щастить з багатими батьками, але чомусь вона не хотіла, щоб конкретно цей хлопець це бачив.  
  Прийшла в себе дівчинка доволі швидко і підійшла до шафи, багато речей в неї не було, тому викинувши зі шкільного портфеля книжки, вона поклала туди дві пари джинсів, одну футболку, два светри, одну блузку, недавно куплену за відкладені гроші, нічну сорочку, особливо незручно було класти у портфель білизну, але хлопець саме дивився у вікно, тому Ліка швидким рухом запихнула все в портфель. Прихопила ще гребінець, зубну щітку, декілька зошитів і пенал. Ліка поглянула на карточку на яку мама кожного місяця скидала гроші та старенький ноутбук, подумала та заховала карточку в портфель. 
  -Ноутбук можеш не брати, в МУТС зв’язок погано тягне. 
  -Я все одно візьму, він як пам’ять дорогий, -Відповіла дівчинка намагаючись вгамувати дихання. 
  -Я до речі Макс, а тебе як звати?  
  -Ліка, -Відповіла дівчина намагаючись не дивитись на хлопця. -Скільки тобі? -Вирвалось проти її волі. 
  -П’ятнадцять, -Посміхнувся хлопець і Ліка помітила яскраво виражені клики, ніби у вампіра, а ще доволі світлу шкіру, хоч і не така білу як в неї самої, -Ти вже все? –Дівчина кивнула. 
  Хлопець торкнувся її руки і вони знову опинились в кімнаті гуртожитку, Макс так і не попрощавшись вийшов. 
  Сусідки по кімнаті до ночі гомоніли, розказували про власне життя, Катя як виявляється була молодою співачкою і жила майже окремо від батьків зі собакою, яку притягнула у їхню кімнату. Собака породи коргі носила почесне ім’я-Боббі і зараз лежала на ліжку біля хазяйки. Соня, виявилась чудовою художницею і теж майже не бачила батьків, вона жила з дідусем та бабусею. 
  -Розкажи про своє життя, -Попросила Катя. 
  -Нуу.. мені нема чого розказувати, жила я з вітчимом, маму ніколи не бачила, але на карту мені регулярно приходили гроші, також привітання на електрону пошту: З новим роком, днем народження та іноді з восьмим березня, -Протягнула Ліка. 
  -Можливо, вони навмисно обирали людей, які не прив’язані до свого життя, -Сказала Катя, коли Ліка завершила свою розповідь. 
  -Можливо, -Відповіла їй дівчина і спіймала себе на тому, що думає про Макса. 
  В ту ніч їй вперше за довгий час нічого не приснилось.