Там, де живуть думки
Сонячне проміння
Сонце світить
десь далеко за зеленими деревами.
Сонячні бліки пускає —
так приємно споглядати
та усміхатися кожному промінчику.
Кожний з них світить так приємно…
При погляді на одного із них
стає ясно на душі.
Іноді так трапляється і у житті:
дивишся на людину —
і посмішка сама зʼявляється
на обличчі.
Її хочеться обняти та не відпускати.
З власних обіймів.
Настільки вона приємна душі.
З нею комфортно і мовчати,
і спілкуватися.
Навіть мовчати, спілкуючись.
Та й час летить доволі швидко,
що не хочеться відпускати долоню з руки.
Бо так млосно та сумно стає всередині,
ніби частинку тебе виривають з середини.
Так боляче усвідомлювати,
що прийшов час відпускати.
Але іноді потрібно
це зробити на користь собі.
Тому що деколи треба відпустити,
щоб повернути собі самого себе.
#307 в Сучасна проза
#168 в Різне
#2 в Поезія
Відредаговано: 23.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
