Ліс – звучить потаємно, загадково.
Але доволі цікаво.
Думаючи про нього, уявляю собі
таємничість, покриту мохом,
поки не зайдеш так і не усвідомиш,
що всередині.
Та коли наважуєшся, не можеш
відвести погляду від величі та краси.
Так само і з людьми.
Не бійся пізнавати їх,
бо за кожною закритою душею
може закриватися та маленька дитинка,
яка так щиро та наївно мріє
відчути себе потрібною, бажаною та любимою,
проте настільки зранена,
що боїться в це повірити.
Що яким би глибоким не було те бажання,
страх моментами перемагає хороші наміри
оточуючих.
Та найголовніше в той момент – піти туди,
де страшно, та впустити
в темноту страху того,
Хто по-справжньому прагне
побачити твою душевну зранену дитину.