Розділ 9

Розділ 9

Денис підняв фотоапарат лівою рукою, притримуючи його знизу правою, і подивився у віконце видошукача. Чоловік ще дуже був рознервований, усе намагався заспокоїтися, і побачив, що його ліва рука трохи тремтить. Насварився на себе, пообіцявши самому собі добре подумати над тим, що сьогодні сталося, і, можливо, вигадати якісь правдоподібні причини («Ха-ха!», — посміявся він усередині себе), або спробувати якось вплинути на все це, що відбувається навколо нього, тому що розумів, що якщо не реагувати на ці всі прояви, то збожеволіє. Поглянув у видошукач на Божену і замилувався нею.

Божена стала біля розлогого зеленого куща, підняла свій великий і гарний білий гриб і щиро посміхнулася. Ранкове сонце гарно підсвічувало її темне волосся, і в об'єктиві вона мала просто чудовий вигляд.

— Ну, що мені потрібно казати? Сир? Для посмішки? Чи що там вимагають зараз фотографи у своїх моделей? — весело засміялася дівчина.

— Та ні. Просто посміхайся, — мимоволі посміхнувся у відповідь Денис і натиснув на кнопку на фотоапараті.

Він зробив кілька кадрів із різних ракурсів, змушуючи себе зосередитися на дівчині, але і примушувати себе не треба було, тому що вона була така приваблива для нього, що він замилувався нею і майже забув про всі свої тривоги. Відганяв страшну думку про те, що у ньому всередині живе оте страшне із Яблуневого, отой симбіонт, який все-таки залишився якоюсь частинкою і тепер, напевно, розростається і хоче захопити його всього. А почав із руки, яка здалася йому, напевно, якраз тим що треба, ну, типу перспективною.

— Ну, що там вийшло? Покажи! — зацікавлено запитала Божена, підходячи ближче й на ходу засовуючи гриб у свій рюкзак.

Денис опустив камеру і натиснув кнопку перегляду на невеличкому цифровому екрані.

Перший кадр був цілком нормальний. Божена посміхалася, на неї якраз дуже вдало падали сонячні промені, і ця фотографія була дуже класна, другий кадр теж був гарним. А от на третьому знімку...

Денис відчув, що все всередині нього завмирає і скручується якийсь страшний клубок, що підкочується до горла, і чоловік навіть відчув легку нудоту. Чорт, такого він не чекав!

На екрані ліс позаду дівчини залишався звичайним, яскравим і осіннім, але простір між об'єктивом і самою Боженою був химерно спотворений. Від країв кадру, неначебто з боку самого фотографа, до дівчини тягнулися напівпрозорі чорні нитки, розчиняючись у густому сірому тумані. Вони тягнулися до неї, схожі на мацальця, намагаючись торкнутися, але чомусь не могли. Навколо самої Божени на фотографії була ніби якась аура, наче якесь дивне силове поле, об яке ці темні нитки ламалися, ковзали і відступали.

Камера, здавалося, зафіксувала не реальний світ, а показала те, як той симбіонт, про якого Денис уже почав здогадуватися, дивиться на Божену. Він відчував у ній щось особливе, щось таке, що викликало в нього інтерес і водночас натрапляло на дивний бар'єр.

— Агов, ти чого завмер? — голос Божени пролунав зовсім поруч. Вона зазирнула йому через плече, намагаючись подивитися на екран камери.

Денис миттєво натиснув кнопку, і екранчик на його фотоапараті погас.

— Та ні, нічого такого, просто фотографії зовсім не вийшли, — швидко збрехав він, нервово ховаючи фотоапарат у свій наплічник. — Сонце прямо в об'єктив блиснуло, суцільна біла пляма вийшла. І взагалі, мені здається, фотоапарат геть розрядився, тому така халепа і вийшла. Шкода, звичайно, але фотографій більше не буде. Схоже, мій фотоапарат уже здох.

Божена уважно і дуже пильно подивилась на Дениса своїми світлими сірими очима. Чоловік усвідомив, що дівчина точно зрозуміла, що він бреше, і відвів очі. Її погляд ковзнув по його наплічнику, потім по напруженому обличчю. Вона дивилася пильно, незмигно й замислено, неначе зважувала щось у своїй голові, а потім стиха зітхнула.

— Денисе, якщо ти погано почуваєшся, ми можемо повернутися додому. Гриби нікуди від нас не подінуться. Можемо приїхати якось іншим разом.

— Ні, ні, все справді нормально, — чоловік потер лоб лівою рукою. — Просто... Може, й справді, давай повернемося до машини? Там у мене термос із чаєм, бутерброди. Посидимо, перекусимо...

— Давай, — спокійно погодилася Божена.

Вони розвернулися і повільно побрели назад у бік ґрунтової дороги. Денис ішов трохи позаду, дивлячись під ноги. Він роздумував над тією фотографією і шукав пояснення тому, що він побачив на знімку. Невже паразит усередині нього все-таки справді існує? А якщо так, то чому так відреагував на дівчину? І що це за дивне марево, схоже на якийсь захист, було навколо Божени на фотографії? Треба буде приїхати додому і все ретельно переглянути й дослідити...

Незабаром вони вийшли на галявину, де залишили машину. Денис дістав із машини термос, налив гарячий чай у дві пластикові чашки і простягнув одну дівчині. З бутербродами поки вирішили почекати, бо Божена сказала, що гарно поснідала і поки що не хоче, а апетиту в Дениса геть не було.

— Дякую, — Божена взяла чай, обперлася об капот машини і задумливо подивилася на гущавину лісу. — Знаєш, Денисе, ти завжди такий напружений. От, зараз, наприклад, збоку складається таке враження, що ти нібито постійно чекаєш, що з-за дерев хтось вистрибне.

Денис ледь не похлинувся чаєм, який якраз пив. Він опустив чашку і похмуро подивився на дівчину. Вона стояла розслаблено, гріла руки об гарячу чашку, але її погляд був дуже серйозним.