Розділ 8

Розділ 8

В неділю Денис прокинувся дуже рано, ще й шостої не було. Швидко зібрав наплічник, кинувши туди термос із гарячим чаєм, пару бутербродів, складаний ніж і, трохи повагавшись, усе ж поклав свою камеру. Ну, це логічно, бо фотограф, як правило, ніколи не їде на природу без фотоапарату, навіть якщо планує просто збирати гриби.

Денис заїхав за Боженою, як вони й домовилися, о сьомій, на своєму старенькому ланосі. Дівчина чекала його біля під'їзду, була одягнена в куртку, зручні джинси та високі туристичні черевики.

— Привіт! Готовий до тихого полювання? — весело запитала вона, застрибуючи на пасажирське сидіння і закидаючи свій невеликий рюкзак назад.

— Привіт. Ага! — усміхнувся Денис, вирулюючи на дорогу. — Так, а тепер кажи, куди їхати, ти ж казала, що знаєш гарний ліс і грибні місця...

Дорога за місто зайняла близько години, Божена увімкнула на телефоні маршрут і приємний жіночий голос розказував, як їхати. Вони з Денисом базікали ні про що і геть не згадували вчорашню зустріч із Германом, ніби мовчки домовилися залишити весь негатив у Києві. Божена розповідала якісь кумедні історії зі студентських часів, а Денис ділився байками про свої перші і не завжди вдалі фотосесії. У машині грала легка музика, і чоловік зловив себе на думці, що йому неймовірно приємно і комфортно поруч із цією дівчиною.

Місце, яке вибрала Божена, і справді виявилося пречудовим. Це був старий мішаний ліс кілометрів за сорок від столиці. Високі сосни чергувалися з розлогими дубами, під ногами пружинив товстий шар опалого листя та хвої, а повітря було настільки чистим, що від незвички і після загазованих вулиць міста навіть трохи паморочилося в голові.

Денис заглушив мотор на невеликій галявині біля ґрунтової дороги, яка тягнулася через ліс. Від траси вони проїхали десь із кілометр, і саме тут Божена наказала зупинитися. Навколо не було жодної живої душі, лише шуміли дерева та співали птахи.

— Ну що, йдемо за грибами? — запитала Божена, коли Денис замкнув машину і почав роззиратися по сторонах. — Всі наші гриби нас чекають! Ух, як же я люблю цю справу! В дитинстві ми з батьками постійно їздили в сезон за грибами! Давай, хто більше назбирає, той переміг? — підморгнула йому дівчина. і першою пішла в гущавину, а Денис за нею.

Ліс був неймовірно гарний, освітлений промінням ранкового сонця, що пробивалося крізь крони дерев, але глибоко всередині чоловік усе одно відчував легкий дискомфорт. Будь-який ліс тепер завжди асоціювався в нього з лісом у Яблуневому. Він мимоволі вдивлявся в тіні між деревами, неначе перевіряючи, чи не згущується там неприродний сірий туман. Але все було нормально, то були просто дерева і звичайний ліс.

Денис із Боженою розійшлися на кілька метрів один від одного, перегукуючись час від часу. Божена швидко знайшла кілька гарних білих грибів і радісно продемонструвала йому свою здобич, підсміюючись над його неуважністю. А от Денис більше дивився по сторонах, шукаючи вдалі ракурси, і навіть зробив кілька цікавих фото, але й він незабаром знайшов гриби і дуже зрадів.

— Ого, оце краса! Здається, тут ціла сімейка, — пробурмотів Денис сам до себе, помітивши під великим старим пеньком кілька коричневих капелюшків, що ховалися під опалим листям.

Чоловік присів навпочіпки, відклав камеру і простягнув протезну руку, щоб акуратно розгорнути щільний мох навколо ніжок грибів, сфотографувати їх, а потім уже зрізати. Чорні протезні пальці доторкнулися до моху на землі, і в ту ж секунду Денис відчув щось дивне.

Боже, він навіть не знав, як це назвати чи описати! Це було неначе різкий удар блискавки, раптовий імпульс, який лупонув його в кінчики його штучних пальців і вгатив прямо в мозок. Денис зненацька ніби відчув землю, став частиною чогось дивного у цій землі, ніби побачив внутрішнім зором безкінечну і складну мережу грибниці, яка пронизувала весь ліс на кілометри навколо! А ще чоловік відчув, як у всіх цих тонких білих нитках під ногами у цю мить існує життя, як воно рухається, смикається, живе, росте і помирає…

Денис зненацька з жахом побачив, як яскраво-зелений мох прямо під його штучними пальцями почав швидко втрачати колір, сірів, покривався дивною чорною плівкою, ніби протез витягував із нього життєву силу або, навпаки, впорскував у нього якусь отруту. І ця чорнота почала швидко, мов павутина, розповзатися від його пальців далі по землі.

Чоловік різко й приглушено охнув і відсмикнув руку, відсахнувся назад і, не втримавши рівновагу, сів просто там, біля пенька та грибів, на мокру траву. Дивний зв'язок миттєво обірвався, і в голові Дениса знову стало порожньо й тихо. Тепер він сидів на землі, намагаючись оговтатися, хапаючи ротом повітря і з недовірою дивився на свою руку. А потім перевів розширені від жаху очі на пеньок. Там, де щойно заходилася його права рука, мох перетворився на гнилу чорну слизьку масу, а гриби, які він хотів зрізати, зморщилися й почорніли.

— Денисе? Все нормально? Ти знайшов щось цікаве? — пролунав неподалік безтурботний голос Божени, і почувся хрускіт гілок під її ногами, дівчина йшла до нього.

— Так! — хрипко крикнув Денис, гарячково підхоплюючись на ноги. Схопив камеру, підійшов і швидко нагріб ногою купу сухого листя на чорну мертву пляму біля пенька, щоб дівчина нічого не помітила. — Так, все нормально! Просто... е-е-е… просто спіткнувся тут об коріння!

Божена вийшла з-за дерев, тримаючи в руці великий білий гриб, а потім поглянула на Дениса і спохмурніла.