Розділ 6

Розділ 6

Час до зустрічі тягнувся дуже повільно. Денис спробував зайнятися якимись побутовими справами, закинув одяг у пральну машину, протер пил на полицях, навіть розібрав кілька старих об'єктивів, які давно потребували чистки. Зараз він майже завжди знімав цифровою технікою, бо вона була зручнішою, швидшою і давно витіснила з його роботи старі оптичні камери, які колись дуже його захопили. Але фототехніку, з якої все колись починалося, він не викидав, дбайливо зберігав її, час від часу чистив об’єктиви й перевіряв, чи все справно. Йому подобалося знати, що його старі камери все ще готові до роботи, навіть якщо тепер він майже ними не користувався. Проте чоловік раз у раз ловив себе на тому, що прислухається до власних відчуттів і своєї правої руки. Чорт, схоже, у нього розвивалася параноя!

О пів на другу Денис вийшов із метро біля Золотих Воріт. У сквері поруч було досить людно: хтось гуляв із собаками, на лавочках сиділи студенти, а неподалік вуличний музикант награвав на саксофоні щось блюзове… Божена сиділа на одній із лавочок біля фонтану й пила каву з папірянки. Помітивши Дениса, вона радісно помахала рукою і посміхнулася.

— Привіт! Ти дуже пунктуальний, прийшов раніше, — сказала Божена, коли він підійшов ближче. — Сідай. Якщо хочеш, можеш теж взяти кави, — кивнула вона на свою.

— Привіт, — Денис опустився на дерев'яну лавку поруч із дівчиною і поклав свій наплічник на коліна. — Та ні, щойно перед виходом якраз випив. Як справи, як настрій?

— Чудовий. Радію, що ніхто не зіпсував мого настрою до обіду,  — примружилася дівчина. — Ну що, приніс свої шедеври? Я ж не просто так тебе сюди витягнула!

Денис посміхнувся, дістав із наплічника планшет і відкрив підготовлену папку.

— Але ці фотографії, вважай, мій робочий архів, а не фінальні роботи, тому дуже сильно не критикуй, — посміхнувся він.

Божена взяла планшет і почала повільно гортати світлини. Вона справді розумілася на фотографії, зупинялася на цікавих ракурсах, іноді наближала деталі, щось схвально мугикала під ніс. Денис остаточно розслабився. Ця зустріч виявилася саме тим ковтком нормального життя, якого йому так не вистачало, адже це було схоже на звичайне побачення і звичайну розмову.

А потім Божена перегорнула чергову фотографію, і на екрані з'явився той самий знімок, який трохи нервував Дениса. Палець Божени завмер над екраном, посмішка миттєво зникла з її обличчя, а сірі очі примружилися.

Денис, котрий дивився не на фотографію, а на обличчя дівчини, відчув, що у нього всередині знову почала закручуватися пружина тривоги, але він спробував розрядити обстановку невимушеним тоном:

— А ось тут у мене вийшов дивний технічний брак. Знімав на довгій витримці, й камера, мабуть, не впоралася з цифровим шумом. Зліпила таку химерну пляму замість моєї правої руки. Я спершу хотів видалити, а потім подумав, що вийшло досить атмосферно.

Він чекав, що вона скаже щось про гру світла або просто перегорне далі, але Божена двома пальцями розтягнула зображення на екрані, максимально наближаючи ту саму чорну тінь.

Дівчина довго й незмигно дивилася на екран, а потім повільно повернула голову до Дениса, і її погляд був таким серйозним і навіть стурбованим, що чоловікові стало не по собі.

— Денисе, — тихо промовила вона, — мені здається, що це не цифровий шум і не дефект. Ця тінь, не знаю навіть, як тобі сказати… Ну, вона ніби анатомічно правильна, вона ніби хапається за...

— Божено?! Яка несподівана зустріч! Не думав, що побачу тебе сьогодні!

Чийсь трохи насмішкуватий голос пролунав прямо над ними, змусивши Дениса здригнутися. Вони з Боженою одночасно підняли голови. Перед лавочкою стояв високий чоловік років тридцяти п'яти в дорогому темному пальті, мав бездоганно поголене обличчя, колючий погляд і широку ненатуральну посмішку на обличчі. Денисові він одразу ж не сподобався, тому що був із категорії тих людей, яких чоловік називав господарями життя, котрі завжди його дратували зверхністю та снобізмом. 

Божена різко випрямилася, швидко натиснула кнопку збоку на планшеті й екран вимкнувся.

— Германе, привіт, — голос дівчини здригнувся, але вона миттєво опанувала себе, зробивши обличчя байдужим. — Справді, несподівано…

— Ти не відповідаєш на дзвінки вже третій день, — чоловік засунув руки в кишені, дивлячись на неї зверху вниз так, ніби Дениса взагалі не існувало. — Ми ж домовлялися обговорити умови твого контракту. Ти залишила деякі справи... гм… незавершеними.

— Я взяла відпустку за свій рахунок на кілька днів. І я вже сказала, що мій контракт розірвано. Нам більше немає про що говорити, — відрізала Божена.

Денису вкрай не сподобався тон цього Германа. Він говорив так, як зазвичай говорять настирливі й токсичні типи, що не звикли чути слово «ні». Денис інстинктивно подався вперед, готуючись втрутитися у розмову, котра, як він відчував, була дуже неприємна Божені, і раптом відчув дещо дивне...