Розділ 5

Розділ 5

Зранку Денис відчував себе розбитим і неймовірно втомленим. Він так і не заснув нормально, лише провалювався в коротке і тривожне забуття, де йому знову і знову ввижався сірий туман. Чоловік сів на ліжку і потер обличчя лівою рукою. Чорт, треба було вставати, а це значить… Він поплентався до ванної кімнати, відчуваючи незрозумілий страх перед тим, що зараз там побачить.

Протез лежав на краю раковини, де Денис його і залишив. Чоловік обережно підійшов до дзеркала і подивився на своє праве плече. При денному світлі чорні смуги нікуди не зникли, але тепер вони мали трохи інший вигляд, були схожі на дуже тонкі й темні капіляри, що проступали крізь бліду шкіру навколо протезного роз'єму. І вони більше не були гарячими і не пульсували, але сам факт їхньої наявності нервував чоловіка.

— Ну, і що мені з тобою робити? — тихо пробурмотів Денис, дивлячись на протез.

Ходити з порожнім рукавом він не міг, бо це одразу викликало б купу запитань у знайомих, а особливо у Ганни та Максима. Сестра одразу ж розхвилюється, почне тягати його по лікарях, все випитувати... А їй категорично не можна нервувати, вона ж чекає на дитину. Заради Ганни він має тримати все в таємниці і вдавати, що все чудово. Вона і так у свій час пережила багато кошмарів, нашо їй ще і його проблеми?

Денис узяв протез, підніс його до плеча і притиснув до роз'єму. Почувся тихий звук фіксаторів, і протез став на своє місце. По спині чоловіка пробіг неприємний холодок, а потім на плечі злегка закололо — це нейроінтерфейс протезу з'єднався з його нервовою системою. Денис завмер, дивлячись на праву руку і чекаючи, що зараз знову побачить у голові туман або ще що-небудь станеться, але нічого не сталося. Рука слухняно відреагувала на його команди, пальці стиснулися в кулак і розтиснулися. Ну, і чого він так боявся? Це звичайний механізм, просто високотехнологічний. Може, така реакція шкіри і повинна бути? Оті чорні капіляри? Може, то так протез прилаштовується за допомогою якихось методик, і він дарма хвилюється?

Трохи заспокоївшись, Денис пішов на кухню, зробив собі яєчню та заварив міцний чай. Сидячи за столом, знайшов у контактах записаний вчора номер телефону Божени. Чомусь дуже захотілося знову побачити цю дівчину. Вона була простою, щирою, з нею було легко й приємно спілкуватися, і вона дивилася на нього як на нормального чоловіка, а не як на жертву обставин чи інваліда. Денис натиснув кнопку виклику, і Божена одразу ж відповіла, немовби чекала його дзвінка.

— Алло, слухаю, — пролунав її приємний голос.

— Привіт, Божено. Це Денис. Фотограф, пам'ятаєш?  — і Денис мимоволі посміхнувся, почувши її голос.

— О, привіт, Денисе! Рада чути, — в тоні дівчини відчувалася щира посмішка. — Сподіваюся, ти не забув про свою обіцянку показати мені більше своїх робіт?

— Саме тому я й телефоную. Ти сьогодні маєш вільний час? Можемо зустрітися десь у центрі, поп'ємо кави, і я захоплю з собою планшет із фотографіями.

— До обіду я трохи зайнята, — сказала Божена. — А от потім вільна аж до вечора. Давай десь о другій годині зустрінемося біля Золотих Воріт? Там є невеликий скверик, можна посидіти на лавочці і порозмовляти.

— Чудово! — зрадів Денис. — Домовилися. Тоді до зустрічі.

Він поклав телефон на стіл і відчув, що його настрій значно покращився. І справді, може, все не так погано? А може, ці чорні капіляри — це просто якась алергічна реакція на контакт із металом, а всі його дурні видіння — це наслідки перевтоми і старих травм? Теж версія непогана. Так, йому просто треба більше спілкуватися з нормальними людьми і відволікатися!

Денис увімкнув комп'ютер, щоб скинути кілька папок із фотографіями на планшет. Він вибирав найкращі пейзажі, портрети, вуличні замальовки, а потім його рука з мишкою завмерла, бо він подивився на значок «Кошика».

Денис примружився, потім сердито двічі клацнув по значку, і там серед непотрібних і бракованих фотографій, які він позавчора викинув, знаходився і той знімок біля вітрини, який його зачепив і змусив понервувати. Саме той, де замість протеза чорніла розмита тінь, що уп'ялася нитками у фотоапарат.

Денис кілька секунд повагався, відчуваючи, що знову починає нервувати, але взяв себе в руки й натиснув опцію «Відновити», і файл повернувся в основну папку. Денис і сам до кінця не розумів, навіщо це робить. Можливо, йому просто хотілося показати цей знімок Божені й подивитися на її реакцію?

Перекинувши світлини на планшет, він кинув погляд на годинник і почав прикидати, чим би його зайнятися до зустрічі з Боженою…