Глава 10 Зустріч із власним відображенням

Наступного ранку Ярослав рушив до міста. Лісова стежка поступово переходила у кам’янисту дорогу, і він відчував, як віддаляються звуки природи, замінюючись ритмом людського життя. Місто вже було видне на горизонті: високі стіни, покриті черепицею, і вузькі вулички, що звивалися між будинками.

— Нарешті… — прошепотів він, стискаючи підвіску, яку носив із дитинства. — Час дізнатися правду.

Коли Ярослав наблизився до воротів посольства, він відчув легке тремтіння: серед людей, що йшли повз, ніхто не дивився на нього знайомо, ніби він був чужинцем. Його серце стиснулося.

Вхід охороняв юнак у формі, що нагадувала королівську службу. — Посол Ярослав? — запитав він, уважно вдивляючись у хлопця.

— Так, — відповів Ярослав, намагаючись виглядати впевнено. — Я прибув від короля Фермтіісія Третього.

Охоронець нахилив голову, але не впізнав його. Він пропустив Ярослава всередину, а той відчув дивне відчуття: приміщення було знайоме, але водночас щось так.

У головній залі посольства сидів молодий чоловік, який виглядав точно так само, як Ярослав. Він працював за столом, розглядаючи документи. Погляд Ярослава спинився на ньому.

— Хто це?.. — промовив Ярослав тихо, серце забилося швидше.

Дивлячись на себе в іншому, він відчув шок і розгубленість. Він ще не знав, що цей юнак — псевдо Ярослав, той, хто змінив його на посаді.

Навколо рухалися люди, які вітаючись, зверталися до псевдо Ярослава як до справжнього посла. Ярослав зрозумів, що тепер йому доведеться діяти обережно. Кожен крок, кожне слово могли видати його таємницю або спровокувати конфлікт.

— Потрібно знайти докази… — прошепотів він сам собі. — І дізнатися, хто насправді стоїть за цим.

Внутрішнє відчуття невідворотності не залишало його. Він розумів: попереду складний шлях, і лише холодний розум та уважність допоможуть йому вижити і відновити правду.